Ґрунти Українських Карпат

Географічна характеристика, історія формування території та геологічна будова, регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення, екологічна ситуація в Українських Карпатах. Природні умови і ґрунти Передкарпаття, Карпат, Закарпаття.

Рубрика География и экономическая география
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.01.2013

Курсова робота

на тему: Ґрунти Українських Карпат

Зміст

Вступ

1. Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

2. Історія формування території та геологічна будова Українських Карпат

3. Регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Українських Карпатах

3.1 Природні умови і ґрунти Передкарпаття

3.2 Природні умови і ґрунти Карпат

3.3 Природні умови і ґрунти Закарпаття

4. Екологічна ситуація в Карпатах

Висновки

Література

Вступ

Ґрунт - це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна чотирифазна структурна система у поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, часу і яка володіє родючістю. Як самостійне природне тіло й компонент біосфери ґрунт має своє життя, розташування, об'єм і межі та виконує багато функцій.

Наприклад, ґрунт є середовищем життя для рослин. У ґрунті відбувається ранній цикл розвитку рослин, а в дорослому віці з ґрунтом безпосередньо взаємодіють їх підземні органи. Органічна речовина становить від 20-30 до 1000 центнерів на гектарі. У хвойних та листяних лісах корені сягають 800-950 ц/га, у степах 250, арктичних тундрах 80, пустелях 30 ц/га.

Як середовище життя, ґрунт активно використовують різні мікроорганізми. Найчисленнішими у ґрунті є бактерії, актиноміцети, гриби і менш численними є водорості. Істотною особливістю мікробного населення ґрунту є їх чітка внутрішньо профільна диференціація, яка пов'язана із диференціацією ґрунтів на генетичні горизонти як особливі екологічні ніші для мікроорганізмів.

Ґрунт служить також середовищем для багатьох тварин. Так, із 22 типів тварин, які нараховують зоологи, 10 мають своїх представників, що живуть у ґрунті. Видовий і кількісний склад тварин у ґрунтах різний. Для окремих груп тварин ґрунт виступає середовищем для їх поширення.

Значною мірою ґрунт виступає як житло і сховище для багатьох організмів. Суть цієї функції зводиться до того, що ґрунт захищає багатьох живих організмів від переохолодження і перегріву, від хижаків, які поширені на поверхні землі. Існування такої функції ґрунту пов'язана з тим, що температура і вологість повітря в ньому піддається значно меншим коливанням, ніж на поверхні землі.

Ґрунт виконує опорну функцію, завдяки чому рослини можуть зберігати вертикальне положення, бути стійкими до вітровалів, протистояти силі свого тяжіння. Просторова фіксація рослин обумовлена закріпленням їх у ґрунті за допомогою коренів, які утворюють в ньому багато розгалужень. Бокові корені часто довші за бокові гілки, а сумарна поверхня кореневої системи перевищує загальну поверхню надземних органів.

Однією з найважливіших функцій ґрунту вважається те, що він є джерелом поживних речовин для рослин. Доведено, що, крім води, із ґрунту рослини одержують різні мінеральні речовини: азот (амонійний і нітратний), фосфор (моно - і дифосфати), калій, кальцій, магній, сірку, залізо, марганець, мідь, молібден, бор, цинк, та ін.

Актуальність теми дослідження полягає насамперед, у запитанні про ґрунти, про особливість їх поширення на території України. Саме таке важливе питання, як ґрунти, я намагалася висвітлити у даній курсовій роботі. Розкрила поняття ґрунту, як природного тіла. Охарактеризувала будову, склад і властивості ґрунту. Навела класифікацію ґрунтів, охарактеризувала типи ґрунтів у підзонах. Адже кожен з нас повинен вміти охарактеризувати процеси, фактори ґрунтоутворення, будову, властивості ґрунту, його склад. Адже ґрунт - це особливе природно-історичне тіло природи, „шкіра” планети, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з ґрунтом коштувало життя цілим народам. Ерозія ґрунтів, засолення, опустелювання і заболочення - мабуть основні причини хвороб і загибелі ґрунтів, падіння біопродуктивності ландшафтів. І врешті-решт відкочовування народів у небуття. Ґрунти мовчать, але ґрунти мстять. Адже вивчення ґрунту, як своєрідного витвору біосфери, сформованого у процесі взаємодії живих організмів є найважливішим питанням для кожного з нас.

Об'єктом дослідження є ґрунти Українських Карпат.

Предметом дослідження є взаємозв'язки, взаємовідповідності ґрунтів Українських Карпат з ґрунтами України.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні основних типів ґрунтів Українських Карпат, особливість та своєрідність їх поширення на території України.

Для досягнення мети нам треба вирішити наступні завдання:

Ш визначити природні особливості Українських Карпат;

Ш вивчити історію формування території Карпат;

Ш проаналізувати відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Передкарпатті , Карпатах та Закарпатті;

Ш висвітлити основні екологічні проблеми Українських Карпат , причини та шляхи їх вирішення.

Методи дослідження:

Ш літературний;

Ш порівняльно - географічний;

Ш картографічний;

Ш історичний;

Ш географічно - описовий;

Ш візуальний.

Практична цінність роботи полягає перш за все у актуальності теми і напрямку досліджень, висновки які я отримала допомагають зрозуміти особливість і своєрідність поширення ґрунтів Українських Карпат на території України.

Матеріали курсової роботи можуть знайти практичне застосування у діяльності вчителя-географа, а також при вивченні ґрунтознавчих дисциплін на факультативних заняттях.

Структура курсової роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

1. Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

Україна -- велика карпатська держава. Частину розміщеної в Україні Карпатської гірської країни, що складається з Карпатських гір, Передкарпатської рівнини і Закарпатської низовини, називають Українськими Карпатами. Площа Карпатських гір в Україні становить близько 24 тис. км2 або 11,5 % загальної території Карпат (209 тис. км2). Карпати знаходяться на території ще шести країн Центральної Європи -- Румунії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Чехії та Австрії. Це країни, що формують так званий Єврокарпатський регіон. Карпати -- один з найбільших гірських масивів Європи. Карпатська гірська країна тісно пов'язана з Дунаєм -- від Дунаю вона починається і на Дунаї закінчується.

Українські Карпати є фізико-географічною провінцією величезної Карпатської гірської країни. Це середньовисотні гори, їх витягнуті з північного заходу на південний схід паралельні гірські хребти мають асиметричну будову. Вони складені глинястими сланцями, алевритами, вапняками, пісковиками крейдового та палеогенового періодів. Сланці легко піддаються руйнуванню, тому гірські хребти здебільшого мають пологі схили, зручні перевали. На найвищих гірських масивах (Чорногора, Полонинський хребет, Рахівські гори, Чивчини) трапляються давньольодовикові форми.

Гірські хребти Українських Карпат витягнуті з північного заходу на південний схід, що збігається з простяганням тектонічних структур і відповідних їм орографічних елементів.

Карпати поділяють на три великі частини -- Західні Карпати, Східні Карпати і Південні Карпати. Українські Карпати розміщені на північному заході Східних Карпат.

Клімат Карпатських гір істотно відрізняється від клімату прилеглих рівнинних територій і формується в умовах вертикальної поясності. Він характеризується великою кількістю опадів і високою вологістю повітря, значною тривалістю морозного періоду, відносно низькими температурами повітря і ґрунту. В умовах Карпат винятково важливим кліматотворним чинником є рельєф -- його висота, стрімкість схилів, залісненість території тощо.

Сумарна річна сонячна радіація становить З 770--4 106 МДж/м2 у Передкарпатті і 4 399 МДж/м2 на Закарпатській низовині. Середні температури січня становлять відповідно -4,5 і -З °С, а в горах -6... -12 °С. Зима м'яка, багатосніжна, з тривалими відлигами, а літо в горах не жарке, з дощами. Середні температури липня в Передкарпатті +19 °С, Закарпатті +20 °С, в горах +10... +7 °С.

Гори і передгір'я надмірно зволожуються: річні суми опадів у передгір'ях становлять 500--800 мм, а в горах -- 1 500 -- 2 0000 мм. Випадання снігу іноді супроводжується сніговими зсувами, лавинами. Подекуди лавини набирають великої руйнівної сили і бувають небезпечними. Інтенсивне танення великої маси снігу, дощі спричинюють бурхливі розливи карпатських річок. Тоді швидка течія підмиває берег, несе каламуть, каміння, дерева. Підйом рівня води в річках іноді набуває характеру стихійного лиха. Паводки на річках Карпат можливі в будь-яку пору року після тривалих дощів. Бурхливі річки прорізують гірські хребти, утворюючи вузькі долини, оточені густою зеленню лісів.

В Українських Карпатах немає льодовиків і постійної снігової лінії, але взимку милує око засніжена панорама гірських краєвидів: казковий зимовий ліс, присипаний снігом. На окремих невеликих ділянках найвищих вершин сніг лежить до середини літа.

Карпати зі значною зволоженістю території мають досить густу і розгалужену річкову мережу, причому на краще зволоженому південно-західному макросхилі.

Через центральну частину гір проходить головний Карпатський вододіл, який у північно-західній і центральній частинах простягається вздовж Вододільно-Верховинського хребта. Тут беруть початок річки північно-східного макросхилу Карпат. Серед них р. Сан, що впадає у Віслу, Дністер і його праві притоки: Тисмениця, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Більшість цих річок витікає з Карпат. На південний схід від Івано-Франківська карпатські річки впадають уже не в Дністер, а в Прут, який впадає в Дунай. Прут поблизу Дністра перехоплює всі карпатські річки, найбільшою з них є його права притока Черемош (його формують Білий Черемош, і Чорний Черемош).

В Українських Карпатах є багато водоспадів, переважно невеликих. В народі їх називають гуками (під час падіння зі значної висоти вода створює сильний звуковий ефект) і шипотами (стрімка течія шумить). Водоспади є практично на всіх карпатських річках. Одним із найвідоміших є Яремчанський водоспад па р. Прут.

У Карпатах невелике число переважно малих озер. Найбільшим є озеро Синевир (Закарпаття), розміщене серед карпатських лісів на висоті 989 м. Площа озера -- 7 га, максимальна глибина -- 24 м. Тут організована база відпочинку. В Карпатах є також кілька інших невеликих озер. Створено водосховища на Тереблі, Озерянці (ліва притока Тереблі) та інших річках.

У Карпатських горах зосереджено понад 15 % усіх лісів України; залісненість території тут становить близько 40 %, це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Переважають смереково-букові ліси. Велику площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Широколисто-лісові ПТК Передкарпаття розвиваються в умовах помірного теплого клімату з надмірним зволоженням (річна сума опадів 600--750 мм). Тут переважають ландшафти передгірних розчленованих рівнин, горбистих передгір'їв на неогенових породах з буково-дубовими, буковими, буково-грабовими лісами на ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах. Такі ландшафти поширені на острівних горбогір'ях та терасово-рівнинних місцевостях Закарпатської низовини, для яких характерними є дубово-грабові і дубові ліси на дерново-буроземних ґрунтах.

В Українських Карпатах спостерігається вертикальна поясність природних компонентів і ландшафтів. До 400 -- 700 м розвинутий передгірний пояс з дубово-грабовими і дубовими лісами.

Низькогірний пояс піднімається від 700 до 1 200 м. Там ростуть високостовбурні букові, мішані буково-смерекові, ялиново-смерекові ліси. Середньогірний пояс досягає 1 200 -- 1 500 м, у якому переважають ялинові і ялиново-ялицеві ліси. Вище, в субальпійському поясі (1 500 -- 1 800 м), ростуть чагарники з гірської сосни, чорної вільхи, ялівцю, схили вкриті гірськими луками.

У фауні Українських Карпат переважають представники лісового комплексу, особливо багато птахів (280 видів), ссавців (74 види), риб (53 види). Тут водяться благородний олень, лось, білка, альпійська бурозубка, альпійський бабак, бурий ведмідь, дикий кабан, вовк, лисиця, кріт, з птахів -- трипалий дятел, кедрівка, припутень, білозобий дрізд, лісова тинівка, ялиновий шишкар, глухар. У субальпійському поясі зустрічаються снігова полівка, сойка, яструб. У водоймах -- угорська мінога, струмкова форель, марена, короп та ін.

Українські Карпати -- один з найбільш мальовничих регіонів України. В її межах Карпати простягаються майже на 280 км при середній ширині гір близько 100 км. По території України проходить найвужча, «стиснена» центральна частина Карпатських гір.

Карпатські гори багаті на різноманітні природні ресурси, виділяються неповторними гірськими краєвидами, низьким рівнем забрудненості довкілля. Винятково важлива роль належить рекреаційним ресурсам, які освоєні ще недостатньо. Тут надзвичайно сприятливі умови для організації санаторно-курортного господарства міжнародного значення. Перспективними щодо розвитку санаторно-курортного і туристського господарства є всі райони Карпат, особливо райони Трускавця, Моршина, Сваляви, Східниці та інші з їх унікальними водами, що мають високі лікувальні властивості і дуже популярні у світі.

2. Історія формування території та геологічна будова Українських Карпат

ґрунт український карпати геологічний географічний

Карпатська гірська система утворилася в період альпійської тектонічної епохи. Вона остаточно сформувалася на основі давнішого фундаменту впродовж середнього і пізнього кайнозою. Породи цього фундаменту (брилово-складчастого) належать до допалеозойської і палеозойської ер, залягають на глибині 10--15 км.

У мезозойську еру виникли Внутрішні Карпати (сформовані з кристалічних порід, вапняків, доломітів); у верхньому мезозої та в палеогеновий період кайнозою -- Зовнішні Карпати (утворені в основному з крейдового флішу); в середньому кайнозої (в неогеновий період) тривав процес горотворення.

В Українських Карпатах відбувалася вулканічна діяльність: у південно-західній їх частині виникло пов'язане з нею Вулканічне (Вигорлат - Гутинське) пасмо. Карпати -- сейсмічно активні гори. Епіцентри землетрусів бувають у багатьох регіонах, особливо в Закарпатті. Найбільш сейсмічно активними, як уже зазначалося, є гори Вранча, розміщені на південь від Українських Карпат, у Румунії.

Згідно з новими поглядами, Карпати переважно мають складчасто-покривну будову, характерною рисою якої є інтенсивна зім'ятість порід, що насунені скибами одна на одну і на Передкарпатський прогин. Величина пасу ні в скиб сягає 18-- 20 км, а подекуди й більше.

Карпатська гірська дуга й прилягаючі до неї пагорби, високогір'я й рівнини пройшли складний шлях геологічного розвитку. У наші дні ця область перебуває в проміжному стані. Тут завершилися інтенсивні тектонічні рухи, і в той же час не наступив період повної консолідації й стабільності, характерний для платформ.

Період формування земної кори континентального типу в Карпатах наступив відносно пізно, десь у середньому протерозої. Найбільш древні гірські породи, знайдені в Карпатах, виникли близько 1,2 мільярди років тому. Видимо, як тільки із цього часу або трохи раніше в Карпатах наступив період геосинклінального розвитку, для якого характерне нагромадження потужних товщ осадових порід. Цей процес супроводжувався інтенсивним виділенням магми, що привело до утворення в цьому регіоні гранітного шару, типового для земної кори континентального типу.

Однак тектонічні рухи в Карпатах ще не зовсім припинилися в наші дні. Про це свідчать геодезичні спостереження - гірські Карпати продовжують "рости" і зрушуються на північний схід зі швидкістю декількох сантиметрів у рік. Про активні процеси у верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси.

У розвитку рухливих поясів Землі спостерігається циклічність. Кожний такий цикл тектонічно - магматичного розвитку містить у собі прогинання земної кори з утворенням западини (геосинклінального прогину), у якій накопичуються потужні товщі опадів. Потім наступає підйом площі прогинів, що супроводжується зминанням опадів у складки й утворенням гірських споруджень. Для початкового періоду характерні підводні вулканічні виливи основних магм, а також впровадження у верхню оболонку кори гранітних інтрузій, що нерідко досягають величезних обсягів. У цей період на глибині в умовах високих температур і тиску - протікають процеси регіонального метаморфізму - перетворення осадових і вивержених гірських порід у кристалічні сланці, гнейси, амфіболіти й ін.

Ще на ранньому етапі утворення гранітного шару в протерозої (понад 1,2 мільярди років тому) стався поділ регіону, частини якого до нинішнього часу оформилися як Зовнішні й Внутрішні Карпати. Границя між ними проходить по Закарпатському глибинному розламі. Товщина земної кори у Внутрішніх Карпатах не перевищує 30 км, а в Зовнішніх Карпатах вона досягає 60 км. Це свідчить про те, що прогинання в Зовнішніх Карпатах у період формування континентальної земної кори відбувалися інтенсивніше, ніж у Внутрішніх Карпатах.

Є ще одна особливість у будові цих структур. У Зовнішніх Карпатах шар осадових порід, не піддається метаморфізму, досягає 20 км, тоді як у Внутрішніх Карпатах він ледь наближається до 5 км. Це явище пояснюється тим, що в Зовнішніх Карпатах майже повністю були відсутні магматичні процеси, а отже, і метаморфізму. Навпаки, у Внутрішніх Карпатах магматична діяльність припинялася лише на порівняно короткий час. Потужні магматичні процеси супроводжувалися принесенням тепла із глибин Землі. Це привело до кількаразового процесу регіонального метаморфізму. На ділянках найбільш інтенсивного метаморфізму осадові породи в результаті перекристалізації й ущільнення придбали фізичні властивості граніту. Таким чином, магматичне явища й метаморфізм приводили до нарощування гранітного шару у Внутрішніх Карпатах і перетворенню його у твердий масив. Відсутність цих процесів у Зовнішніх Карпатах сприяло розвитку тут рухливої шовної зони між твердими масивами - Східноєвропейською платформою й внутрішньо карпатським масивом. Ця шовна зона в Карпатах в основному й поглинала енергію розширення й стиску земної кори. Розтягання приводило до утворення прогинів і нагромадженню в них потужних осадових товщ, а стиск і зминання цих опадів - до утворення складчастих гірських систем.

Нинішній поділ Карпат на Зовнішні і Внутрішні чітко виявилося в альпійському тектонічно - магматичному циклі, що почався в тріасі (понад 200 мільйонів років тому), і триває дотепер. Всі товщі гірських порід, що утворилися до цього, були сильно порушені й глибоко метаморфізовані. Після завершення попереднього альпійського герцинського циклу, наступив період відносного спокою, під час якого територія Карпат була піднята над рівнем моря, а гірський рельєф був згладжений процесами денудації. На початку мезозою (понад 200 мільйонів років тому) значна частина суши опустилася й тут виник великий морський басейн, де накопичувалися кременисто-карбонатні осади, які періодично порушувалися потужними підводними вулканічними виверженнями базальтових магм. Цей режим тривав до нижньомелового періоду (120-130 мільйонів років тому). З епохи нижньої крейди (або трохи раніше) і до кінця палеогену (36 мільйонів років тому) на території Зовнішніх Карпат формувався глибокий прогин, у якому накопичувалися потужні товщі флішових осадів. У внутрішній частині флішового басейну відбувалися підводні виверження спилітів і кератофірів, але великої сили вони не мали.

В епоху верхньої крейди потужні тектонічні рухи у Внутрішніх Карпатах сприяли впровадженню гранітних інтрузій, які прийнято називати банатитами (від назви провінції Банат у Південних Карпатах, де вони найбільше інтенсивно виявилися). Утворення усередині корових кислих магм, дуже сильно насичених газами після впровадження інтрузій, привело до грандіозних вулканічних вивержень. Вибухи досягали величезної сили й вулканічний попіл розносився на сотні кілометрів від джерела. Липаритовий вулканізм тривав близько 30 мільйонів років (верхній палеоген і міоцен). Основна частина липаритових вулканів розташовувалася на території Угорщини. На території Закарпаття вони існували в районі міста Берегова. Переломний момент у розвитку Карпат наступив на границі палеогену й неогену (25-26 мільйонів років тому). Із цього часу почали діяти сили стиску земної кори. Флішовий басейн був зім'ятий і перетворений у складчасте гірське спорудження. Цей період геологи називають інверсійним, коли дно западини, що утворить водойма, виходить з-під рівня води, становився сушею, і тут уже відбувається не нагромадження опадів, а руйнування раніше утворених порід.

Уздовж складчастої зони, що здіймає, компенсуючи підняття складчастої флішової зони утворилися прогини - Прикарпатський передовий і Закарпатський внутрішній. Прикарпатський передовий прогин розвився із зовнішньої сторони на фундаменті Східноєвропейської платформи, а із внутрішньої - на фундаменту складчастої зони. Закарпатський внутрішній прогин з'явився на твердому фундаменті Внутрішніх Карпат. У прогинах накопичувалися потужні товщі піщано-глинистих опадів із прошарками липаритових туфів, а також утворилися шари бурого вугілля і покладу кам'яної (у Закарпаття) і калійних (у Прикарпаття) солей. Розвиток Закарпатського внутрішнього прогину супроводжувалося глибокими розколами внутрішньо карпатського масиву на окремі блоки. По між блоковими розривами з верхньої мантії піднімалася магма. На поверхні вона утворила потужні гряди вулканічних порід. У результаті виник так званий ланцюг похованих вулканів, що оголюються в районі сіл Вишково, Великої Доброни, Дрисини й Шаланок. У пліоцені (10-12 мільйонів років тому) у центральній частині Внутрішніх Карпат утворилася Міжгірська (Велика Угорська) западина, у бортових частинах якої тривав андезитовий вулканізм, що сформував на території Закарпаття протяжну Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду.

Таким чином, протягом усього неогену у Внутрішніх Карпатах діяли потужні вулкани, що й привело до нагромадження величезних мас порід, витягнутих у вигляді протяжних гряд, які й прийнято називати Вулканічними Карпатами.

У наступний час Карпатський регіон був піднятий і осушений. Реліктами великих водойм, що покривали значну частину Внутрішніх Карпат, є озера, до числа яких належать розташовані в Угорщині, Балатон і Веленце.

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові - Прикарпаття і Закарпаття.

Карпати -- низько- і середньовисотні гори, їх найвищі вершини не перевищують 2100 м; пересічна висота гір -- 750 м. Висоту понад 2000 м мають лише окремі вершини; всі вони знаходяться на найвищому карпатському масиві -- Чорногорі. Вершина Українських Карпат - гора Говерла (2061 м). В південно-східній румунській і північно-західній польській, словацькій і чеській частинах Карпат максимальна висота окремих гірських масивів і вершин значно більша.

Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід витягнутими паралельними пасмами, в основному розділені між собою видовженими міжгірськими долинами з пологими схилами.

В Українських Карпатах виділяють морфоструктури : Передкарпаття , Зовнішні Карпати , Вододільно - Верховинські Карпати , Полонинсько - Чорногорські Карпати , Рахівсько - Чивчинський масив , Вигорлат - Гутинське пасмо , закарпатські улоговини і низовини ( Березне - Липшанська , Солотвинська , Закарпатська).

До складу Українських Карпат на північному сході входить Передкарпатська рівнина, її абсолютна висота -- близько 350 м; розчленована правими притоками Дністра, Пруту і Серету. Значно менші висоти має Закарпатська низовина (100 -- 250 м).

З Передкарпатською рівниною межують Зовнішні Карпати. Стрімким уступом заввишки до 400 м вони чітко виділяються в рельєфі. Зовнішні Карпати -- крайнє північно-східне пасмо гір. Воно складається з відмінних за своїм рельєфом частин, які змінюють одна одну в південно-східному напрямку.

На північному заході Зовнішні Карпати складаються з невисоких Бескидів, у центральній частині -- з середньогірних Тарганів, а на південному сході -- з Покутсько-Буковинських Карпат.

На південний захід від цих гір і паралельно простягнулися знижені Вододільно-Верховинські Карпати, через які пролягають н є високі гірські перевали. Це низькогірні гори, вони найбільш населені і добре освоєні.

Найвищою, найпротяжнішою, найбільш зволоженою, найхолоднішою і найменш освоєною частиною Карпатських гір є ІІолонинсько-Чорногірські Карпати. На північному заході починається порізаний річками Латориця, Боржава, Ріка, Теребля і Тереса на окремі блоки Полонинський хребет. Ці масиви-блоки мають назву великих субальпійських і альпійських полонин, які на них розміщені. Це полонини Руна, Боржава і Красна. Далі на південному сході зосереджені високогірні масиви Свидовець, Чорнокора, Гринявські гори.

На південному сході розміщені найстаріші в Карпатах Рахівсько-Чивчинські гори, що виділяються великими відносними висотами, скелястими урвищами.

На межі із Закарпатською низовиною простягається Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо, яке на півночі межує з протяжними міжгірними долинами, що відділяють його від Полонинського хребта. В районі Хуста гірський масив переходить на Лівобережжя Тиси і продовжується в Румунії. Це гірське пасмо також розчленоване притоками Тиси на окремі масиви-блоки.

Головну роль у геологічній будові відіграють осадові флішеві товщі крейди і палеогену , утворені глинистими сланцями , мергелями , пісковиками. Передкарпаття і закарпатські западини виконані піщано - глинистими і соленосними неогеновими відкладами. З антропогенних відкладів розвинуті алювіальні , алювіально - озерні , льодовикові , водно - льодовикові , елювіальні , делювіальні , пролювіальні , органогенні.

3. Регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Українських Карпатах

Українські Карпати (Карпатська лісо лучна зона) займають понад 3,7 млн. га, що становить 6,1 % площі нашої держави. Залежно від геологічної будови, геоморфології, висоти над рівнем моря, а також характеру ґрунтотворних порід, кліматичних умов і рослинного покриву Українські Карпати поділяються на три основні під зони: Передкарпаття, Карпати і Закарпаття.

3.1 Природні умови і ґрунти Передкарпаття

Передкарпаття охоплює частину території Львівської (16,3 %), Івано-Франківської (36,4 %) та Чернівецької (16,9 %) областей і разом займає 900 тис. га.

За ґрунтово-кліматичними умовами Передкарпаття поділяється на три природно-історичні (агроґрунтові) райони - Передгірний, Наддністрянський і Надпрутський (Г.О. Андрущенко, 1970).

* Передгірний район охоплює передгір'я у межах 300-400 м над рівнем моря. Його північна межа проходить приблизно на північ від таких населених пунктів, як Самбір - Стрий - Калуш - Івано-Франківськ - Коломия, а східна - по або біля р. Прут.

Кліматичні умови цього району характеризуються такими показниками: середня річна температура повітря змінюється віл + 7,5°С до +7,6°С на північному заході (Самбір, Дрогобич. Стрий) до +7,3 - 7,10С на південному сході (Івано-Франківськ, Богородчани); відповідно сума активних температур (понад +10°С) змінюється від 2470-2500 до 2450°С; річна сума атмосферних опадів у тому ж напрямі змінюється від 650-790 до 650-750 мм.

Отже, температура та зволоження спадають у передгір'ї з північного заходу на південний схід, що підтверджується і гідротермічними коефіцієнтами: вони змінюються у тому ж напрямі від 1,66-2,32 (Самбір, Дрогобич, Стрий) до 1,83-1,61 (Богородчани, Івано-Франківськ).

У Передгірному районі переважають безкарбонатні делювіальні відклади, які підстилаються щільним флішом, а також алювіальні наноси. З цими породами пов'язане поширення окремих типів і підтипів ґрунтів. Зокрема, на слабодренованих суглинках в умовах глибокого залягання або відсутності галечника під широколистяними і мішаними лісами утворилися дерново-підзолисті або буро- й бурувато-підзолисті ґрунти. На щебенюватому алювії флішу місцями (Модринська антикліналь) поширені дерново-буроземні глейові щебенюваті та кам'янисті ґрунти.

Буро-підзолисті ґрунти поділяються на слабо-, середньо- і сильнопідзолисті, а за ступенем оглеєння - на поверхнево-оглеєні, глеюваті та глейові. Найпоширенішими тут є буро - середньопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти.

Буро-підзолисті ґрунти Передгірного району переважно суглинкового гранулометричного складу - легко-, середньо- і важко-суглинкові. У важкосуглинкових різновидностях цих ґрунтів розподіл окремих фракцій у горизонтах профілю неоднорідний. У верхньому гумусово-елювіальному горизонті НЕ найбільше міститься дрібного піску (27,8-32,2 %) і грубого пилу (18,4-25,4 %), в елювіальному горизонті E(h)gl дещо переважає грубий пил (24,1 %) і дрібний пісок (23,0 %), а в ілювіальному горизонті Igl та материнській породі Pgl явно переважає дрібний пісок (відповідно 25,9 і 25,3 %) й мул (відповідно 32,3 і 28,3 %).

У валовому хімічному складі буро-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів переважають оксиди кремнію і півтораоксиди алюмінію і заліза. Так, у верхньому гумусово-елювіальному горизонті НЕ в міст SiO2 становить 73,5%, а Аїр., і Fe2O, відповідно 6,90 і 4,1 %. З глибиною вміст SiO2 поступово збільшується до 82,2 %, а А1,О. і Fe2O зменшується відповідно до 6,4 і 4,0 %.

У буро-підзолистих ґрунтах Передкарпаття відносно мало оксидів кальцію (СаО = 0,5-0,8 %) і відносно багато магнію (MgO = 1,2-1,8%). Оксид калію (К2О) і фосфору (Р2О5) містяться відповідно на рівні 0,9-1,2 і 0,6-0,2 %. Співвідношення SiO, : R,O. у верхніх горизонтах НЕ і E(h)gl дорівнює 13.1-Ю.4, а в нижніх горизонтах та материнській породі зростає до 13.1-15.4 %.

Буро-підзолисті ґрунти Передгірного району Передкарпаття мають незадовільні фізико-хімічні властивості.

Вони, як правило, малогумусні: у верхньому гумусо-елювіальному горизонті НЕ вміст гумусу дорівнює 2,1 -2,8 %, в елювіальному горизонті E(h)gl зменшується до 1.1-1,9 %, а в ілювіальному горизонті Igl до 0,5-1,3 %.

Ці ґрунти сильнокислі - рН сольове у профілі коливається від 3,8 до 3,5, а гідролітична кислотність - від 2,2 до 8,0 мекв/100 г ґрунту. Відносно мало в них увібраних катіонів Са** ( 2,9-12.2 мекв/100 г ґрунту ) і Mg** (0,4-1,9 мекв/100 г ґрунту). Натомість у глейових видах є підвищений вміст рухомого алюмінію - до 16 мг/100 г ґрунту, який сприяє підвищенню кислотності цих ґрунтів.

Буро- і бурувато-підзолисті ґрунти мають дуже несприятливі для рослин водно-фізичні властивості. Лише гумусово-елювіальний горизонт НЕ має задовільну пористість (50-55 %) і водопроникність (0,1-0,5 м/добу). Елювіальний горизонт Eh gl глеюватих відмін ущільнений (щільність складення дорівнює 1,4-1,5 г/см3), а глейових - щільний (щільність складення коливається від 1,55 до 1,65 г/см3). Він не пропускає повітря і перешкоджає проникненню коренів рослин. Особливо несприятливий ілювіально-метаморфічний горизонт I(gl) hm, який має щільність складення 1,6-1,7г/ см3 і надзвичайно малу водопроникність. Поєднання таких водно-фізичних властивостей з відносно вирівненим рельєфом і надмірною кількістю атмосферних опадів призводить до періодичного перезволоження й оглеєння цих ґрунтів.

У зв'язку з цим без відповідної меліорації та спеціальних прийомів обробітку Ґрунту, внесення підвищених норм органічних добрив, а також вапнування ці ґрунти є малопродуктивними.

У бугристих передгір'ях і на передгірних схилах Передкарпаття широко поширені дерново-буроземні опідзолені та місцями бурі лісові ґрунти.

Профіль дерново-буроземних опідзолених ґрунтів, які поширені на вершині горбистого вододілу межиріччя Надвірнянська Бистриця.

Лучно-буроземні ґрунти досить родючі. В їх верхніх горизонтах до глибини 62 см міститься 5.5-4,9 % гумусу. Реакція слабокисла, рН водне становить 6,0-7,0, гідролітична кислотність - 2,5 мекв/100 г ґрунту, вміст увібраних катіонів Са+* і Mg" сягає 17,6 мекв/100 г ґрунту.

У передгір'ях трапляються золисто-буроземні поверхнево оглеєні та глейові ґрунти. Вони приурочені до відносно добре дренованих випуклих і верхніх ділянок схилів. У структурі ґрунтового покриву гребенистих районів залягають разом з буро-підзолистими поверхнево-оглеєними ґрунтами, які займають слабодреновані плато і пологі схили.

Підзолисто-буроземні поверхнево-оглеєні кислі ґрунти, які утворилися на делювіальних суглинках і поширені у Косівському районі Івано-Франківської області.

Серед підзолисто-буроземних поверхнево-оглеєних ґрунтів найпоширенішими є слабо- і середньопідзолисті. Верхній гумусово-елювіальний горизонт Не має дещо підвищену гумусованість (3,03%). Елювіальний горизонт Е хоч і має чітке бурувате забарвлення та слабогрудкувату структуру без витриманої пластинчастості, за вмістом гумусу не відрізняється від такого ж горизонту буро-підзолистих ґрунтів. Реакція їх сильнокисла, дуже великий вміст рухомого алюмінію- 178-257 мг/кг ґрунту на глибині 25-45 см.

Надзвичайно подібні ці ґрунти до буро-підзолистих за водно-фізичними властивостями і водно-повітряним режимом, щільність складення у шарі 25-50 см становить 1,48 г/см5, 50-100 см - 1,65 г/см3.

* Наддністрянський терасовий ґрунтовий район межує на півночі із зоною західного Лісостепу по річках Блажівка та Ствряж, а нижче гирла останньої - по р. Дністер в межах зовнішньої смуги Передкарпатського прогину приблизно до гирла р. Лімниця. Цей район охоплює правобережні тераси р. Дністер, а по лівому його боці - межиріччя Дністер-Ствряж і Ствряж-Блажівка - з абсолютними висотами менше 320-300 м.

Кліматичні умови цього району характеризуються такими показниками: сума активних температур (понад +10 °С) змінюється від 2400-2500 °С у Жидачівському і 2500-2600 °С у Дрогобицькому районах Львівської області до 2450-2420 °С в Галицькому районі Івано-Франківської області. Річна сума атмосферних опадів у цьому ж напрямі змінюється від 650-680 мм до 730-610 мм. Гідротермічні коефіцієнти змінюються відповідно від 1,8-2,6 до 3,0-2,5.

Особливостями цього району є широкі заплави р. Дністер і його приток та велика її заболоченість. Наддністрянський район має набагато складніший ґрунтовий покрив, ніж передгірний. На заплавах р. Дністер і його приток поширені переважно дернові опідзолені, лучні, лучно-болотні, а також торфувато- і торфово-болотні ґрунти.

* Дернові опідзолені ґрунти тут поширені на площі 244,6 тис. га. Залежно від умов утворення, ці ґрунти мають різний гранулометричний склад - від супіщаного до легко- і середньосуглинкового, характеризуються відносно добрими фізико-хімічними властивостями. Вміст гумусу у верхньому горизонті коливається від 2,8 % у супіщаних до 5,7 % у суглинкових різновидностях, у лучних глейових - навіть до 8-10 %. Вони слабокислі або близькі до нейтральних (рН сольове дорівнює 5,6-6,7, а гідролітична кислотність 0,9-2,2 мекв/100 г ґрунту), добре забезпечені рухомими формами калію (125-151 мг/кг ґрунту) і слабо-азотом та фосфором (відповідно 45 і 42 мг/кг ґрунту).

Для покращення водно-фізичних властивостей лучні ґрунти вимагають осушення гончарним дренажем і внесення органічних азотно-фосфорних мінеральних добрив.

* Лучно-болотні ґрунти в Наддністров'ї приурочені до заплави р. Дністер, а також днищ балок і характеризуються такою генетико-морфологічною будовою.

Як видно з генетико-морфологічної будови, лучно-болотні ґрунти Наддністров'я відрізняються від лучних глейових оторфуванням верхнього шару та оглеєнням майже зверху. Ці ґрунти сформувались на алювіально-делювіальних відкладах, від яких успадкували різний гранулометричний склад - від супіщаного до важко суглинкового і на глибині 49-70 см підстилаються торфом.

За фізико-хімічними властивостями лучно-болотні ґрунти Наддністров'я наближаються до місцевих лучних ґрунтів. Як і лучні ґрунти, вони у верхньому горизонті містять значну кількість гумусу (3,2-5,7 %), мають слабо кислу або близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину (рН сольовий дорівнює 6,0-6,2). Сума увібраних основ у них коливається від 14.7 до 31.9 мекв/100 г ґрунту, а ступінь насичення основами від 87 до 93 %.

Лучно-болотні ґрунти багаті на азот, але дуже слабо забезпечені рухомими нормами фосфору й особливо калію. В не окультуреному стані вони малопродуктивні через несприятливі водний і повітряний режими, неглибоке залягання ґрунтових вод та періодичне і тривале затоплення. Тому основним заходом для їх раціонального використання є меліорація - як гідротехнічна, так і хімічна.

* Болотні та торфоболотні ґрунти Наддністров'я об'єднують у собі ґрунти притерасних частин заплав місцевих річок та замкнутих міжвододільних глибоких знижень. Характеризуються вони сильною оглеєністю всього профілю та оторфуванням на поверхні. За глибиною торфового горизонту болотні та торфоболотні ґрунти поділяються на болотні (без оторфованого горизонту), торфувато-болотні (з шаром торфу до 20 см на поверхні) і торфоболотні (з товщиною торфу 20-50 см). Торф може бути або слабо розкладеним з добре збереженими рослинними рештками, або сильно розкладеним і перетвореним в однорідну землисту масу (органічний мул). Самі болотні ґрунти мають переважно суглинковий гранулометричний склад, а місцями підстилаються торфом на глибині 30-60 см.

Профіль болотних ґрунтів дуже простий. Він, по суті, складається з трьох генетичних горизонтів: Нд - дернина, Hgl - гумусовий сильно оглеєний і Pgl - оглеєна материнська порода.

За фізичними і хімічними властивостями болотні ґрунти істотно відрізняються від мінеральних, особливо незадовільним водно-повітряним режимом.

Болотні ґрунти багаті на поживні речовини, але вони перебувають у токсичній для рослин закисній формі.

Реакція ґрунтового розчину слабо кисла або кисла - гідролітична кислотність коливається у межах від 1,86 до 7,7 мекв/100 г ґрунту. Сума увібраних основ - 19,5-39,0 мекв/100 г ґрунту, за дуже малого ступеня насиченими основами - 2-20 %.

Болотні ґрунти погано аеруються, тому у всьому профілі мають багато напіврозкладених органічних решток. Використовуються переважно як природні сінокоси, рідше як малопродуктивні пасовища. Потребують осушення та докорінного поліпшення.

* Надпрутський ґрунтовий район Передкарпаття охоплює його південно-східну частину в межах басейнів річок Прут і Сірет та їх приток.

За морфологічною будовою цей район включає: заплаву і незаплавні тераси (першу і другу) р. Прут, Покутську височину, яка розташована між річками Прут і Черемош, а на південному сході від р. Черемош - слабо розчленовану Буковинську височину.

За материнську породу на Буковинській височині служать лесовидні суглинки, на Покутській височині - елювіально-делювіальні породи флішу, а на заплавах і надзаплавних терасах - алювіальні відклади, підстилані галечниками.

Кліматичні умови цього району відображають його вертикальну поясність. У долині р. Прут середньорічна температура повітря змінюється від +7,3 °С (Коломия) до +7,8 °С (Чернівці), а сума активних температур (понад +10°С) в Коломиї дорівнює 2550°С. Сума атмосферних опадів на рік становить 650 мм, гідротермічний коефіцієнт дорівнює 1,75.

На Покутській височині середня температура повітря дорівнює +5,8 °С (Яворів Косівського району Івано-Франківської області), сума ж активних температур становить 2300-2000°С. Середньорічна сума опадів у Косівському районі становить 780 мм, а гідротермічний коефіцієнт - 2,7-2,5. Отже, підвищена частина в цьому районі є холоднішою і вологішою, ніж низинна.

У Надпрутському ґрунтовому районі поширені такі основні типи ґрунтів: лучні глейові на сучасних і давніх алювіальних відкладах, які зосереджені на заплавах р. Прут та її приток - Черемошу, Рибниці; дернові опідзолені оглеєні, які сформувались на давньому елювії надзаплавних терас цих же річок; буро-середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні та неоглеєні супіщані та суглинкові, які сформувались на елювіально-делювіальних відкладах межиріч Покутської та Буковинської височин; буроземно-підзолисті, які залягають у передгірних частинах Покутської та Буковинської височин; бурі лісові щебенюваті на переході від Карпат до Передкарпаття; ясно-сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти на лесах, які залягають на Буковинській височині.

За генетико-морфологічною будовою і властивостями лучні, дернові опідзолені та буроземно-підзолисті ґрунти подібні до їх аналогів, що поширені у Передгірному і Наддністрянському районах, а ясно-сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти - до їх аналогів, що поширені в зоні лісостепу.

Своєрідний ґрунтовий покрив у Надпрутському районі Передкарпаття представляють буроземно-підзолисті ґрунти.

Ці ґрунти поширені переважно у передгір'ях Карпат на території Волинського, Рожнятівського ,Калузького, Богородчанського, Надвірнянського та Косівського районів Івано-Франківської області.

Сформувались буроземно-підзолисті ґрунти під покроєм лісової рослинності внаслідок поєднання підзолистого і буроземного процесів на елювії та делювії піщаників і глинистих сланії'8 в умовах надмірного атмосферного зволоження.

Залежно від рельєфу місцевості, серед буроземно-підзолистих ґрунтів розрізняють неоглеєні, поверхнево-оглеєні та змиті відміни. Найпоширенішими тут є буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні та звичайні (неоглеєні).

Буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти залягають в умовах горбів та різної форми знижень між ними. Для них характерна така генетико-морфологічна будова.

Внаслідок неміцної розпорошеної структури в орному шарі ці ґрунти схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час підсихання. Слабка водопроникність ілювіального горизонту сприяє періодичному перезволоженню верхніх шарів ґрунту та їх оглеєнню.

За гранулометричним складом верхнього горизонту буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти переважно легко- і середньосуглинкові та супіщані, які містять у профілі різну кількість уламків твердих порід.

Вони характеризуються такими фізико-хімічними властивостями. Вміст гумусу у верхньому горизонті дорівнює 3,03 %, а з глибиною зменшується до 1,2-0,7 %. їм властива висока кислотність (рН сольове становить 4,7-4,2, а гідролітична кислотність - 5,7-8,4 мекв/100 г фунту). Дуже низький у них ступінь насичення основами - 57,1-58,5 %.

Висока кислотність та оглеєння пригнічують мікробіологічні процеси, тому поживними речовинами ці ґрунти забезпечені погано. Враховуючи це, для підвищення родючості буроземно-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів передусім треба врегулювати водовнесення органічних речовин та мінеральних добрив.

Буроземно-підзолисті (неоглеєні) ґрунти поширені у тих же районах, що й поверхнево-оглеєні, але залягають на більш дренованих щебенюватих породах.

За своїм генезисом ці ґрунти подібні до поверхнево-оглеєних видів і відрізняються від них лише відсутністю ознак оглеєння у профілі, яке й зумовлює кращий водно-повітряний режим та кращі фізико-хімічні властивості. З цих міркувань є більш придатними для сільськогосподарського використання.

3.2 Природні умови і ґрунти Карпат

У межах України власне Карпати займають 19,5 тис. км2, охоплюючи території Львівської (18,6%), Івано-Франківської (37,5 %), Чернівецької (15,8 %) та Закарпатської (65,9 %) областей.

Ґрунтоутворення у Карпатах розвивається на продуктах вивітрювання трьох комплексів геологічно різновікових гірських порід. Найдревнішими (палеозой) є метаморфічні породи Рахівського масиву і Чивчинських гір; молодими (крейда, палеоген) - флішові породи, які представляють Складчасті Карпати, що займають до 90 % площі; наймолодшими (неоген) - ефузивні породи Вулканічних Карпат.

У нижній частині Рахівського масиву виділяється гнейсово-сланцева свита порід, які датовані протерозоєм. Над цією свитою залягає значна товща (1000 м) палеогенових порід.

Ґрунтотворними породами у Карпатах переважно є флішові утворення і продукти їх вивітрювання. Це осадові гірські породи, які утворилися у глибоководних геосилікатних морських басейнах. Характерною особливістю флішу є ритмічне чергування шарів піщаників, аргілітів, алевритів, мергелів, вапняків тощо. З точки зору участі у ґрунтоутворенні в Карпатах можна виділити три типи флішових порід: з переважанням грубошаруватих піщаників; з чергуванням шарів піщаників і глинистих сланців у співвідношенні 1.1; з переважанням глинистих сланців - алевритів з тонкими прошарками піщаників.

* У межах гірсько-лісового поясу Карпат, від висоти 300-325 м й до 1470 м над рівнем моря, переважають бурі лісові кислі ґрунти; або, як їх ще називають, бурі-гірсько-лісові чи просто гірські буроземи.

За експериментальними даними (Г.О. Андрущенко, 1964), бурі лісові ґрунти Карпат утворилися так. У лісовій підстилці у процесі перетворення її мікроорганізмами кренові та інші органічні кислоти нейтралізуються основами, переважно кальцію, заліза й алюмінію так, що реакція розчинів у ній стає менш кислою, ніж реакція материнської породи, в яку потрапляють ці розчини. Нейтралізація ж органічних кислот відбувається унаслідок великої зональності підстилки, яка у свою чергу викликана багатими на первинні мінерали материнськими породами і доброю їх аерацією. Кисла реакція материнської породи утворюється внаслідок виносу основ під час вивітрювання мінералів, особливо тих, що містять сульфіди (у сланцях утворюється сірчана кислота). В умовах добре виявленого промивного водного режиму нейтралізовані розчини не опідзолюють ґрунт і не викликають перерозподілу колоїдів у його профілі.

Гумусові кислоти, особливо ульмінова та апокренова, зв'язуючись із залізом й алюмінієм, акумулюються у верхніх шарах материнської породи і надають ґрунтові бурого кольору. Це свідчить про те, що одним із складових процесів генезису бурих лісових ґрунтів є біологічне нагромадження у Ґрунті заліза й алюмінію.

Бурі гірсько-лісові ґрунти, які утворилися на піщаному безкарбонатному фліші. Валовий хімічний склад бурих гірсько-лісових ґрунтів значною мірою обумовлений породами, на яких вони утворилися. Наприклад, у ґрунтах, які утворилися на елювії флішу, вміст SiO2 у верхньому гумусовому горизонті дорівнює 80,6 %, а з глибиною зменшується до 69,5 %. Оксиди алюмінію (Al O) і заліза (Fe О) у гумусовому горизонті становлять відповідно 10,0 % і 4,3 %, а з глибиною їх вміст збільшується відповідно на 15,4 і 7,4 %. Приблизно на одному рівні профілі ґрунту розподіляються оксиди кальцію, магнію і калію.

У бурих гірсько-лісових ґрунтах, які утворилися на андезиті, спостерігається аналогічна закономірність. Проте в цих ґрунтах є дещо більше SiO, (56,4-84,4 %) та Аl О3 - 8,3-16,9 %.

Бурі гірсько-лісові ґрунти в цілому мають задовільні водно-фізичні властивості. Так, у верхньому гумусовому горизонті щільність складення дорівнює 1,11-1,23 г см. а вже в перехідному рН на глибині 30-40 см зростає до 1,33-1,52 г/см3, в нижній частині цього горизонту щільність складення зростає до 1,54-1,68 г/см3, а в материнській породі - 1,59-1,65 г/см3.

Із глибиною у профілі помітно зростає і щільність твердої фази. Якщо у верхньому 20-сантиметровому шарі (горизонт Н) вона дорівнює 2,68-2,70 г/см3, то в нижніх горизонтах - 2,77-2,78 г/см3, така ж закономірність спостерігається щодо пористості та водних властивостей. Зокрема, загальна пористість з глибиною зменшується з 54-50 % до 40-43 %, аерація при НВ - з 27-29 до 18-33 %, вологість в'янення з 4,1-10,1 до 3,0-7,4% і найменша вологоємкість (НВ) - з 15,3-32,1 до 10,0-22,1%.

Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються порівняно високим вмістом гумусу: у верхньому гумусовому горизонті Н він становить 5,0-7,5 % і більше, а з глибиною зменшується до 0,6 %. Ці ґрунти дуже кислі - рН сольове дорівнює 3,7-4,5, а водне - 4,2-5,0, гідролітична кислотність - 8,4-15,6 мекв/100 г ґрунту. Відносно низький вміст у них увібраних катіонів Са** (1,8-22,2мекв/100г ґрунту) і Mg** (0,3-5,3 мекв/100 г фунту), а ступінь насичення основами - 78,2-85,5 %.

Через кислу реакцію та наявність рухомого алюмінію у бурих гірсько-лісових ґрунтах пригнічуються процеси нагромадження нітратного азоту, а також доступних для рослин форм фосфору. Тому ці ґрунти відзначаються низьким забезпеченням поживних речовин, особливо азоту і фосфору. Вони малопродуктивні, мають неміцну розпорошену структуру, малу (18-20 см) товщину орного шару, містять вкраплення жорстви і каміння, схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час підсихання, тому є найбільш придатними під ліси та природні кормові угіддя.

Бурі лісові опідзолені ґрунти відрізняються від типових бурих гірсько-лісових ґрунтів чітко вираженою диференціацією профілю на елювіальний та ілювіальний горизонти. Трапляються вони в межах усього гірсько-лісового поясу, але приурочені переважно до більш або менш вирівнених елементів рельєфу - терас річок, довгих делювіальних шлейфів, рівнинних гірських ділянок перезволоженню, а отже, оглеєнню.

Профіль бурого лісового опідзоленого ґрунту, поширеного на рівнинній частині хребта Довжки, що розташований у Стрийському районі Львівської області на висоті близько 850 м над рівнем моря.

За водно-фізичними і фізико-хімічними властивостями ці ґрунти майже не відрізняються від звичайних бурих гірсько-лісових ґрунтів.

* Підвісні та торфовисто-підзолисті ґрунти поширені в різних районах гірсько-лісового поясу Карпат, де безпосередньо на денну поверхню виходять дуже стійкі до вивітрювання флішові породи, які складаються із грубих блоків насипних піщаників. У місцях їх виходу утворюються кам'янисті розсипи.

Ґрунтоутворення тут відбувається за рахунок лишайників, у результаті чого утворюється 0-3 см шару темно-сірого піщаного ґрунту, а згодом - гіпнові мохи. При цьому формується органогенний ґрунт, який висить на каміннях, через що його називають "підвісним". Цей горизонт на 52-75 % складається з органічних речовин, містить азоту 1,16-2,5 %, Р,О; - 0,24 %, а рН дорівнює 4,3-4,6.

Згодом, на пізніших стадіях розвитку підвісні ґрунти перетворюються у торфово-підзолисті, які мають легкий піщаний гранулометричний склад, високу кислотність і дуже бідні на основи.

* Дерново-буремні та лучно-буроземні ґрунти переважно поширені на першій і другій, іноді третій, надзаплавних терасах. На перших двох терасах русловий алювій часто перекритий шарами суглинкових і глинистих алювіальних та делювіальних насосів. Вони принесені із прилеглих схилів і значною мірою складаються із "буроземного матеріалу", який утворюється у процесі денудації бурих гірсько-лісових ґрунтів.




Подобные документы

  • Історія утворення Галицького району, його географічне положення, геологічна будова і рельєф території, кліматичні і метеорологічні умови, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, ґрунти. Ландшафтні особливості лівобережжя та правобережжя Дністра.

    реферат [27,9 K], добавлен 07.09.2015

  • Історико-географічні, природно-географічні особливості формування та розвитку регіону Сахари. Рельєф, геологічна будова та корисні копалини. Географічне положення, водні ресурси, ґрунти, клімат, флора та фауна. Антропогенний вплив та екологічні проблеми.

    курсовая работа [2,7 M], добавлен 29.11.2015

  • Розташування Закарпатської області в південно-західній частині України, на південних схилах лісистих Карпат і прилеглої до них низовини. Столиця краю - Ужгород. Офіційний прапор Закарпаття. Центр Європи на території краю. Найдовша липова алея в Європі.

    презентация [3,9 M], добавлен 24.02.2014

  • Площа території Угорської Республіки. Чисельність населення, його поділ за національністю та релігією. Стан промисловості та сільського господарства. Природні умови: клімат, ґрунти, рельєф. Об'єкти на території Угорщини, що є частиною світової спадщини.

    презентация [3,7 M], добавлен 29.01.2013

  • Геологічна будова і рельєф, кліматичні умови Вільшанського району. Історія заселення та господарського освоєння досліджуваного району. Ознайомлення із статево-віковою структурою та національним складом населення; особливості його розселення по території.

    курсовая работа [478,4 K], добавлен 03.10.2014

  • Розташування Трипільських поселень у широкій смузі сучасного молдавського та українського лісостепу. Рельєф, ґрунти та кліматичні умови. Зміна рослинного покриву господарською діяльністю людини. Природні умови та рослинність доби Трипільської культури.

    реферат [23,2 K], добавлен 29.06.2009

  • Геологічна будова Кримських гір. Найвищі вершини. Гірські передгірні пасма. Кліматичні умови. Різноманітність ґрунтоутворюючих порід. Флора і фауна. Екологічні проблеми. Екологічна ситуація АР Крим. Транспортне перевантаження південного берега Криму.

    реферат [3,5 M], добавлен 23.01.2009

  • Геологічна будова Альпійської гірської країни та історія геологічного розвитку. Особливості рельєфу і клімату території. Циркуляційні процеси і опади по сезонам року. Внутрішні води, ґрунтово-рослинний покрив, тваринний світ та сучасний стан ландшафтів.

    курсовая работа [9,2 M], добавлен 17.10.2010

  • Природні та біосферні заповідники України, їх флора і фауна. Створення національних природних парків для охорони й вивчення природних комплексів. Регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи та ботанічні сади. Пам'ятники садово-паркового мистецтва.

    научная работа [113,9 K], добавлен 27.02.2009

  • Основні особливості та загальна характеристика природних умов Чернігівщини. Видовий склад класу ссавці ряду копитні на території області. Особливості будови ссавців та їх різноманітність. Вплив людини на тварин і причини скорочення їх чисельності.

    курсовая работа [88,9 K], добавлен 24.05.2015