Особливості розвитку інтеграційних процесів у Європі у другій половині 40-60-х років ХХ століття

Передумови і чинники інтеграційних процесів у Європі після Другої світової війни. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи у другій половині 40-х років XX ст. "План Маршалла" як поштовх до інтеграції Європи.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.06.2015

Размещено на http://www.аllbеst.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і міжнародних відносин

КУРСОВА РОБОТА

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЄВРОПІ У ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 40-60-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Луцьк 2015

Список умовних позначень

ЗВТ - Зона вільної торгівлі

ЄАВТ - Європейська асоціація вільної торгівлі

Євроатом - Європейська агенція атомної енергетики

ЄЕС - Європейський економічний союз

ЄОВС - Європейське об'єднання вугілля і сталі

ЄС - Європейський Союз

Зміст

  • Список умовних позначень
  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження поняття європейської інтеграції
  • 1.1 Суть поняття "європейської інтеграції"
  • 1.2 Стан вивчення проблеми у науковій літературі та джерелах
  • 1.3 Методологічні основи дослідження
  • Розділ 2. Передумови і чинники інтеграційних процесів у Європі після другої світової війни
  • 2.1 Ідеї європейської інтеграції: теоретичні засади
  • 2.2 Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи у др. пол. 40-х років ХХ ст.
  • 2.3 "План Маршалла" як поштовх до інтеграції Європи у др. пол. ХХ ст.
  • Розділ 3. Особливості функціонування інтеграційних об'єднань на теренах Європи з др. пол. 40-х до 60-х років ХХ ст.
  • 3.1 Утворення та особливості діяльності Європейського Об'єднання Вугілля і Сталі
  • 3.2 Характерні риси діяльності товариств: ЄЕС, Євроатом та ЄАВТ
  • Розділ 4. Наслідки і перспективи євроінтеграційних процесів у Європі
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Процеси європейської інтеграції, що розпочалися у Західній Європі після Другої світової війни, мають давню й багату передісторію. Потреба єднання європейських народів та держав як головний засіб подолання розбрату та запобігання взаємного знищення, усвідомлювалась провідними мислителями та теоретиками уже з часу Середньовіччя. Темою курсової роботи стали особливості розвитку інтеграційних процесів у Європі з др. пол.40-60-х роках ХХ ст., починаючи з формування Європейського Співтовариства вугілля та сталі, продовжуючи утворенням Європейського Економічного Співтовариства та Євроатому, економічна інтеграція довела можливість тісної співпраці між країнами, подолання вузьких рамок національних ринків, формування простору чотирьох свобод: руху людей, капіталів, товарів та послуг.

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що 2015 рік в Україні ознаменувався не лише із визначенням її європейським вектору зовнішньої політики, але й активними державотворчими, правовими, економічними та соціальними зрушеннями у напрямку євроінтеграції. Від так, предметом першочергово значення на сьогодні повинне стати вивчення набутого досвіду становлення інтеграційних процесів у Європі, ціною помилок і відступів від визначених цілей, що переконав країни-учасниці Європейських Співтовариств - економічна й політична інтеграція об'єднання ознаменована тіснішою співпрацею, зокрема у сфері спільної зовнішньої політик, є важливим кроком до сучасних технологій та потужних інвестицій, якісної освіти, культури та ринку праці, підвищення безпеки країни, зміцнення її державності та правового ладу, демократичних процесів і процедур.

Об'єктом дослідження є інтеграційні процеси в Європі (40-60 рр. ХХ ст.).

інтеграційний процес європа

Предметом курсової роботи стали передумови, початок, особливості та наслідки європейської інтеграції після Другої світової війни; процес створення інтеграційних об'єднань.

Мета курсової роботи: дослідити і висвітлити процес європейської інтеграції у др. пол.40-60-х роках ХХ ст., надати вичерпну характеристику передумовам та чинникам його становлення, проаналізувавши основні риси, а також вивчивши причини та наслідки трансформації інтеграційних процесів у сучасній Європі.

Для досягнення даної мети нами були поставлені конкретні завдання:

? установити та узагальнити теоретичні основи дослідження, суть поняття "інтеграції" та "європейської інтеграції";

? дослідити стан вивчення проблеми європейської інтеграції у науковій літературі та джерелах;

? вивчити теоретичні засади розвитку ідей євроінтеграції;

? надати вичерпну характеристику методологічним основам дослідження у курсовій роботі;

? проаналізувати передумови та причини інтеграційних процесів у Європі після Другої світової війни;

? описати особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи у др. пол.40-х років ХХ ст.;

? з'ясувати зміст "Плану Маршалла", його роль в інтеграції Європи;

? дослідити законодавчу базу, міжнародні договори та утворені союзи між країнами-членами інтеграційних процесів в Європі;

? визначити і проаналізувати наслідки трансформації процесу євроінтеграції;

? порівняти інтеграційні процеси післявоєнної Європи з сьогоднішніми реаліями.

Теоретичною базою при написанні курсової роботи послужили праці таких представників світової політичної науки, як: К. Аденауер, М. Алле, П. дю Буа, Ю. Герштейна, Ш. де Голль, К. Дойч, А. Етціоні, Е. Кант, Р. Куденхове-Калергі, Л. Ліндберг, Т. Масарик, Ф. Махлуп, Дж. Сарторі, А. Спінеллі, П. Стрітен, Е. Хаас, Р. Харрісон, У. Черчілль. Дана тема знаходить своє відображення у роботах численних вітчизняних вчених: Т. Астапенка, Ф. Барановського, Е. Бевзюка, Ю. Борка, А. Круглашова, А. Гальчинського, Л. Голопатюка, І. Голубія, Л. Губерського, О. Ковальова, В. Копійки, А. Кудряченка, В. Манжоли, М. Михальченка, І. Озимка, Г. Перепелиці, В. Руссу, Л. Ямпольської та інших.

У процесі дослідження були використані методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, контент - та івент-аналізу, порівняння, абстрагування, актуальної нескінченності, узагальнення та історичний метод.

Практичне значення курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані в рамках глибокого вивчення проблем євроінтеграції та підготовки до семінарських занять з таких навчальних дисциплін, як "Історія міжнародних відносин", "Міжнародні відносини і світова політика", "Міжнародні організації", "Геополітичні та геоекономічні інтереси у світовій політиці" та інших, а також як наукова-теоретична база для подальшого процесу євроінтеграції України.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 45 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 55 сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження поняття європейської інтеграції

1.1 Суть поняття "європейської інтеграції"

Поняття інтеграція (від лат. слів іntеgеr - цілий та іntеgrаtіо - відновлювати, поповнювати) у загальному розумінні означає - процес часткової втрати національного суверенітету країнами, які в умовах сучасного глобалізованого світу відчувають необхідність об'єднуватись у торгівельні, чи політичні блоки [30].

Європейський інтеграційний процес, який був започаткований як ЗВТ протягом кількох десятиліть еволюціонував у напрямку значної політичної інтеграції. Проте й сьогодні ЄС є далеким від створення єдиної держави, чи забезпечення задовільного рівня загальноєвропейського демократичного порядку. Більша частина суверенітету зберігається на рівні урядів країн-членів, разом з тим виникає певна ерозія національних демократій шляхом зменшення демократичної підзвітності на розширеному рівні прийняття політичних рішень [41]. Отже, дослідження суперечностей інтеграційних процесів дасть можливість виявити основні перешкоди, що гальмують інтеграційний розвиток, усвідомити асиметричні позиції в тенденціях до об'єднання і тим самим попередити гальмування соціально-політичного розвитку. Саме це актуалізує необхідність дослідження інтеграційних процесів. Дана тема активно досліджується представниками світової політичної науки. М. Алле, К. Дойч, А. Етціоні, Л. Ліндберг, Ф. Махлуп, Дж. Сарторі, А. Спінеллі, П. Стрітен, Е. Хаас, Р. Харрісон у рамках федералістського, функціонального, неофункціонального, комунікативного підходів намагаються визначити сутність та структуру інтеграційних процесів, їхні різновиди та еволюцію, а також чинники, що її зумовлюють. В Україні дана тема знаходить своє відбиття у роботах Ф. Барановського, Е. Бевзюка, А. Гальчинського, Л. Голопатюка, І. Голубія, Л. Губерського, О. Ковальова, В. Копійки, А. Кудряченка, В. Манжоли, М. Михальченка, Г. Перепелиці та ін. Проте сучасна ситуація на зовнішньополітичній арені України, а також постійний інтеграційний рух у світовому масштабі змушують нас посилити дослідження в даному напрямі.

Всесвітньо відомий словник англійської мови Мерріама-Вебстера дає наступне визначення інтеграції: "Інтеграція - це дія або процес, при якому різні групи (або раси) об'єднуються на рівній основі в єдине суспільство або організацію". Відповідно, "інтегрувати" означає "формувати або поєднувати в єдине ціле". У якості синоніма словник називає слово "об'єднувати", тобто "збиратися разом, щоб сформувати єдине ціле" [42].

Вітчизняний політологічний словник трактує категорію "інтеграція" наступним чином: "Інтеграція - це сукупність політичних процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів у рамках однієї держави чи кількох держав з метою протидії деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам" [28, с.114].

Історичний екскурс у минуле дає можливість дослідити еволюцію теорій інтеграції, їх переплетіння та відособленість. Теоретичні основи аналізу міжнародних інтеграційних процесів були закладені в роботах де Бірса (1941), Вінера та Байє (1950), які сформулювали теорію митних союзів. Найбільш повне її обгрунтування зробив Вінер у праці "Питання митного союзу" [27, c.44-50].

На думку О.М. Коростишевської, економічна інтеграція - це особлива складна форма усуспільнення праці та виробництва, якісно нова об'єднуюча структура із загальною цільовою функцією, що виникає на сучасному етапі продуктивних сил, які в умовах нової інформаційної хвилі НТР характеризуються усе більш активним застосуванням науки [21, с.58]. Крім того, автор підкреслює, що інтеграція як економічне явище зародилася в середині XІX ст., а як процес - існує лише з другої половини ХХ ст.

Поняттю "економічна інтеграція", вважає Г.Р. Марголіт, багато в чому близький "один з елементів усуспільнення - процес концентрації, що реалізовується не шляхом внутрішнього розвитку (накопичення), а шляхом з'єднання вже існуючого виробництва та капіталу (централізації)" [8, с.156].

Дослідження та взаємозв'язок таких категорії, як усуспільнення, кооперація, концентрація, спеціалізація та інтеграція здійснено у роботі Ю.Ф. Герштейна [32]. На думку автора, інтеграція в економіці проявляється в розвитку взаємодій між її елементами при виробництві, розподілі, обміні та споживанні, появі нових форм взаємодій, зростанні цілісних властивостей систем. А сутність інтеграції розкривається поступово: спочатку відбувається встановлення зв'язків між раніше розрізненими підприємствами - елементами системи; потім має місце поглиблення, посилення, надання систематичного характеру існуючим зв'язкам; збільшення кількості зв'язків і встановлення нових; поява нових інтеграційних (цілісних) властивостей в системі, узгодження зв'язків між підприємствами, зміна структури системи [32, с.259].

Ще в середині 60-х рр. XX ст. деякі французькі, англійські та італійські економісти піддали критиці неоліберальні підходи до дослідження інтеграції і запропонували так званий "структурний підхід" [42].

З нашої точки зору, доцільно виділити чотири основних підходи до проблеми дефініції явища "європейська інтеграція":

1) Європейське економічне співтовариство і Європейський Союз розглядаються як міжнародні організації, оскільки інтеграційні інститути в Європі створені національними державами, котрі відіграють провідну роль у процесі їхнього функціонування;

2) європейську інтеграцію можна розглядати як різновид регіонального процесу, оскільки в її основі лежить територіальна прив'язка, яка визначає особливості інтернаціоналізації виробництва, торгівлі та інвестицій;

3) поняття європейської інтеграції визначається як найвищий рівень національних політичних систем і процесів - наднаціональне утворення;

4) євроінтеграція визнається унікальним загальносвітовим явищем, що відчуває вплив зовнішнього світу і, в свою чергу, впливає на його еволюцію.

Ці чотири альтернативи визначають "полюси" європейських досліджень і загальних інтеграційних теорій. Серед теорій європейської інтеграції, які вплинули на інтерпретацію самого поняття, найбільшої уваги заслуговують такі як федералізм, функціоналізм, неофункціоналізм, міждержавний підхід та інституціоналізм. Дещо відокремлено стоять суто економічні інтеграційні теорії.

На нашу думку, завдяки такому розширеному тлумаченню явища "інтеграція", інституціоналізм залишається одним із найбільш перспективних варіантів використання системних досліджень для вивчення еволюції сучасних економічних, політичних і міжнародно-правових процесів, пояснення характеру інтеграційних процесів глобального та регіонального масштабів.

Таким чином, аналіз низки зарубіжних інтеграційних теорій і концепцій, які склалися в другій половині ХХ ст. і розвивалися паралельно з західноєвропейськими інтеграційними угрупованнями, дає можливість зробити наступні висновки. Дефініція терміну "європейська інтеграція" набуває статусу проблеми загальнотеоретичного рівня, з огляду на існування великої кількості напрямків дослідження інтеграційних процесів, теорій і концепцій, кожна з яких відрізняється тлумаченням даного явища [30].

Європейська інтеграція як явище розглядалася фундаторами інтеграційних концепцій у двох аспектах: політичному та економічному, інтерпретація яких започаткувала масштабну дискусію навколо інтеграційних процесів, де центральною була проблема визначення статусу держави. Найбільш палкі суперечки розгорнулися між прихильниками різних теорій об'єднання Європи та допустимих меж регіонального співробітництва. Кожна з теорій давала своє пояснення процесам регіональної інтеграції. Спільним стрижнем усіх концептуальних підходів до явища "інтеграція" стало пояснення предмету його вивчення - мирне і технологічно обґрунтоване об'єднання незалежних держав, які усвідомлюють свою взаємозалежність, у єдину систему.

Одне з прийнятних визначень поняття "інтеграція" дає "Велика енциклопедія Кирила та Мефодія" (2000 р.), трактуючи його як "об'єктивний процес зрощування національних господарств та проведення узгодженої міждержавної політики, що включає розвиток виробничої, науково-технічної кооперації, торговельно-економічних і валютно-фінансових зв'язків, створення різних міждержавних об'єднань як політичного, так і суто економічного характеру, регіональних економічних угруповань - зон вільної торгівлі, митних союзів, спільних ринків, економічних і валютних союзів, а також повних союзів" [36].

Отже, з проведеного вище дослідження можемо зробити такі висновки:

1. Європейська інтеграція - це інтенсивна взаємодія, яка повсякчас відбувається на Європейському континенті за участі фізичних та юридичних осіб наднаціонального, національного, регіонального, місцевого рівнів, що представляють різні сектори, керуються різними інтересами та мають різні цілі. Така взаємодія зумовлює появу загальноєвропейських структур, творення норм і вироблення спільних стандартів, формування спільних просторів і ринків.

2. Раніше чи пізніше європейська інтеграція змушує держави вдаватись до змін на національному рівні, а, отже, вдаватися до процесу європеїзації - це зміни, трансформації, реформи, що відбуваються у всіх сферах життя під впливом європейської інтеграції.

3. В контексті дій окремих держав спрямованих на інтегрування, європейська інтеграція визначається як розвиток політичних, економічних, культурних відносин країни з Європейським Союзом. У перспективі результатом таких відносин може стати набуття повноправного членства в Європейському Союзі.

1.2 Стан вивчення проблеми у науковій літературі та джерелах

У курсовій роботі ми простежимо розвиток тих ідей і проектів про об'єднання Європи, які послужили ідейною і філософською основою інтеграційних процесів, які ми спостерігаємо в даний час в рамках Європейського Союзу. На тлі всесвітньої тенденції до формування регіональних об'єднань держав Європейський Союз виділяється не тільки результатами, досягнутими на цьому шляху, але і наявністю змістовною і досить популярною ідеології європеїзму.

Як зазначає відомий російський дослідник європейської інтеграції Ю.А. Борко [1], ідеологія європеїзму або, як її зазвичай називають, "європейська ідея", яка виходить із ідеї єдності європейської цивілізації, поступово ставала духовної традицією, що переходила з покоління в покоління і дала основу для численних проектів "єдиної Європи". Уявлення про Європу як про такий собі єдність, що представляє собою щось більше простого сусідства народів, почали формуватися, по думку дослідників, з ХІ століття.

Перші письмові проекти "єдиної Європи" відносяться до початку ХІV століття. Сутністю цих уявлень було об'єднання трьох основ європейської цивілізації - "Греко-римської спадщини, християнства та культур німецьких, кельтських, слов'янських та інших варварських народів". "Єдина Європа" почала складатися як культурна спільність: "спільна ідентичність Європи є скоріше результат спільного культурного розвитку - того розвитку, який створило те, що довгий час називали Заходом".

Одні з перших політичних проектів, що підтримують даний напрямок, належали французькому королівському прокурору П'єру Дю Буа (1250-1320 рр.), італійському теологу Енею Сільвію Пікколоміні (1405-1464 рр.) і чеському королю Їржі з Подєбрад (1420-1471 рр.). Дю Буа виклав у своєму трактаті "Повернення Святої землі" план створення "Християнської республіки", свого роду федерації європейських монархій, керованої радою під верховенством французьких королів. Король Богемії запропонував свій проект - "Договір про союз і конфедерації між королем Людовиком XІ, Королем Богемії Їржі і Радою Венеції для протистояння туркам", що містив не тільки обґрунтування цієї ініціативи, але схему організації спілки, яка носила федералістський характер.

У XVІІ столітті, процес економічного розвитку і формування міждержавних господарських зв'язків в Європі знайшов відображення в оригінальному для свого часу європейському проекті, автором якого був чернець і математик Емерік Крюс (1590-1648 рр.). Унікальність його проекту, викладеного в трактаті "Новий Кіней, або Політична мова, роз'яснює можливості і засоби встановлення загального миру і свободи торгівлі у всьому світі", полягала в тому, що Крюс бачив основу мирного устрою в економічній стабільності [2]. Особливе значення надавалося вільній торгівлі, яку "монархи повинні використовувати разом як найважливіший інструмент забезпечення миру".

У першій половині XVІІ століття з'являється ще один напрямок європеїзму, основною рисою якого був політичний прагматизм. Воно виникло у відповідь на зростання суперництво між державами, показовим прикладом якого послужила Тридцятирічна війна (1618 - 1648 рр.), яка охопила всю Європу і привела до відчутних втрат. У той же час ця та інші війни показали наскільки взаємопов'язані долі європейських народів. "Усвідомлення цього факту і обумовлений новий політико-прагматичний підхід до забезпечення миру в Європі на основі "Балансу сил" або "балансу інтересів" [2]. У цьому відношенні Пенн продовжує ту лінію, яка вперше позначилася в проекті Крюс. Ключова ідея Пенна - створення "Європейської ліги або конфедерації", яка стала б хранителем і гарантом миру в Європі. Верховним органом мало стати збори представників європейських держав, головною функцією якого було б вирішення спорів між учасниками. Не дивлячись на те, що ці ідеї дуже схожі з концепцією Ліги Націй і ООН, Пенна нерідко називають одним з перших європейських федералістів [3].

Сен-П'єр у своєму "Проекті вічного миру в Європі" мріє побачити "Об'єднаних і полюбили один одного людей", роздумує "про спокійний і миролюбний співтоваристві братів, що живуть у вічному злагоді, керуються одними і тими ж істинами, щасливих загальним благополуччям. Сен-П'єр перший, хто дав аргументовану й чітку характеристику особливостей європейської історії та географії, живили об'єднавчі тенденції. Примітно те, що проект Сен-П'єр був першим, що викликав помітний резонанс - про проект висловилися, хоча й скептично, Руссо, Лейбніц, Вольтер, Фрідріх ІІ, кардинал Дюбуа, що говорить про розширення інтересу до таких ідей [2].

Величезний внесок у розвиток ідей мирного співіснування, заснованого на міжнародному праві, вніс І. Кант (1724-1804 рр.). "Ідея федерації, створюваної на добровільній основі для забезпечення "свободи", тобто суверенітету кожної держави-учасниці, викладена так, що це положення може скласти основу будь-якого міжнародно-правового документа" [2]. Інша ідея Канта - взаємозв'язок і нерозривність всіх трьох аспектів публічного права: права державного громадянства, міжнародного права та права всесвітнього громадянства (як "право відвідування"). Інший мислитель і дипломат Фрідріх фон Гентц (1764-1832 рр.), розглянувши три пропонованих методу забезпечення вічного миру - створення світової держави, системи незалежних націй і федерації держав, уклав, що жоден з них не дасть бажаного світу і єдине до чого варто прагнути - це створення системи, яка "обмежує зло", яким є війна, отже необхідно повернутися до політики "Європейського балансу", що згодом стало основою Священного Союзу.

Слід зазначити, що приблизно тоді ж вперше чітко виділяються два протилежні погляди на ситуацію і роль Європи у світі, дві течії в європеїзмі [5]. Одне з них відомо як Європоцентризм, заснований на думці європейців про перевагу своєї науки, техніки і культури в порівнянні з досягненнями інших народів, інше можна назвати космополітизмом або універсалізмом, основа якого раціональне осмислення світу і розуміння рівності всіх людей і держав перед загальними законами природи. Необхідно відзначити, що ідеї "єдиної Європи" часто використовувалися політиками з чисто ідеологічними цілями заради виправдання власної політики благородними намірами. Кращим прикладом цього є спроба Наполеона при створенні імперії назвати її "загальним вітчизною" і "європейською системою".

Уроки Першої світової війни були дещо враховані і тому в період між двома війнами особливий розвиток набув рух Пан'європеїзм, натхненником якого був Р. Куденхове-Калергі, і згодом підтримане міністром закордонних справ Франції А. Бріаном. У 1930 році Бріан представив в Лігу Націй офіційний документ "Меморандум про організацію європейського федерального союзу", який був відкинутий з причини того, що формат роботи в Лізі Націй влаштовував тодішніх державних діячів набагато більше. Крім цього, політичний та ідеологічний екстремізм, виражений в націонал-соціалізм і набирав в той час силу, по своєму інтерпретував ідею про "єдину Європу", ставлячи в основу ідеологію фашизму [3]. Але вже в період загального єднання в боротьбі з Німеччиною у Другій світовій війні стали відроджуватися ідеї про "єдину Європу" в якості планів пристрої мирного життя після перемоги, які замінили б остаточно скомпрометувала себе традиційну структуру міждержавних відносин, засновану на принципі "європейського балансу сил".

Спроби пояснити унікальність ЄС, знайти відповіді на питання, які виникають у процесі інтеграції і на які не могли відповісти прихильники класичного федералізму та функціоналізму, привели до появи в 60-70-х рр. ХХ ст. неофункціоналізму. Цікавими є теоретичні узагальнення Е. Хааса. Він не тільки підкреслив визначальну роль політичного чинника в процесі інтеграції, зокрема як фактора творення постнаціональних політичних спільнот, поступової інтеграції у сферах "низької" та "високої" політики, але й визначив європейську інтеграцію як цілком якісний процес, який не можна ототожнювати з міждержавною чи міжурядовою співпрацею. Невід'ємною складовою теорії неофункціоналізму залишилась ідея "переливання", але вже значно модифікованою до реалій євроінтеграційного процесу [40].

Аналізуючи історію процесу розширення Європейського Співтовариства, можна зробити висновок, що неофункціоналістська теорія, навіть у відкоригованій формі, має значні обмеження щодо дослідження інтеграційних процесів у Європі, особливо на стадії розширення Співтовариства. Збільшення кількості країн-членів значно ускладнює формування консенсусу між правлячими елітами щодо довготривалих цілей ЄС. Розширення зменшує також однорідність Співтовариства, послаблюючи цілісність та ефективність його політики. Припущення неофункціоналізму щодо розвитку прогресивних, раціональних і домінуючих наднаціональних еліт стало менш імовірним.

Ще одним теоретичним підходом у дослідженні європейських інтеграційних процесів є комунікативний підхід, розроблений К. Дойчем. Він базується на принципі "ізоморфізму". Принцип "ізоморфізму" полягає в тому, що всі соціальні процеси, включаючи стосунки між окремими групами людей і навіть націями, підпорядковуються ідентичним закономірностям, логічним висновкам кібернетики [1, с.94]. Інтеграція - це розвиток мережі соціальних зв'язків, які є комунікаційними та інтенсивними.К. Дойч розглядає інтеграційні процеси з позиції комунікативної взаємодії між націями та державами, тобто як сукупність соціальних взаємозв'язків.

О. Ковальова визначає три основні теоретичні підходи до аналізу європейської інтеграції:

розвиток Європейського Союзу як міжнародної міжурядової організації, існування якої підпорядковане законам і логіці функціонування будь-якої міжнародної організації, чи, інакше кажучи, націлене на гармонізацію міждержавних інтересів з метою забезпечення мирного співіснування її членів;

розвиток європейської інтеграції у контексті теорій регіоналізму, згідно з якими найважливішою засадою інтеграційного процесу є географічна близькість держав, що сприяє економічним і, зокрема, торговельним відносинам між ними;

розвиток європейської інтеграції як процесу формування спільної політики, динаміка якого віддзеркалює інтеракції національних груп політичних акторів з імплементації взаємоузгоджених рішень [17, с.62].

Отже, до проблеми європейської інтеграції зверталися у своїх працях російський дослідник європейської інтеграції Ю. Борко, О. Ковальова, французький королівський прокурор П'єру Дю Буа, італійський теолог Еней Сільвій Пікколоміні, чеський король Їржі з Подєбрад, чернець і математик Емерік Крюс, мислителі і дипломати Сен-П'єр, І. Кант, Фрідріх фон Гентц, Е. Хааса, К. Дойчем. Не втратився науковий інтерес до неї і сьогодні. Аналіз низки зарубіжних інтеграційних теорій і концепцій, які склалися в другій половині ХХ ст. і розвивалися паралельно з західноєвропейськими інтеграційними угрупованнями, дає можливість зробити наступні висновки. Дефініція терміну "європейська інтеграція" набуває статусу проблеми загальнотеоретичного рівня, з огляду на існування великої кількості напрямків дослідження інтеграційних процесів, теорій і концепцій, кожна з яких відрізняється тлумаченням даного явища. В сучасних міжнародних відносинах під інтеграцією слід розуміти "об'єктивний процес зрощування національних господарств та проведення узгодженої міждержавної політики, що включає розвиток виробничої, науково-технічної кооперації, торговельно-економічних і валютно-фінансових зв'язків, створення різних міждержавних об'єднань як політичного, так і суто економічного характеру, регіональних економічних угруповань - зон вільної торгівлі, митних союзів, спільних ринків, економічних і валютних союзів, а також повних союзів".

1.3 Методологічні основи дослідження

В курсовій роботі були використані методи загальнонаукового пізнання (емпіричні та загально логічні), що стали необхідною умовою реалізації завдань і цілей науково-теоретичного дослідження, а також правдивого висвітлення історичних подій з метою реалізації аналізу актуальних проблем та перспектив розвитку європейської інтеграції.

Серед них, метод порівняння, що був використаний в процесі встановлення подібностей або відмінностей соціально-економічного становища країн Європи до Другої світової війни й у період др. пол.40-60-х роках ХХ ст. й до сьогодні, від так, було описано зрушення й зміни країн, що стали результатом їх інтеграції, прослідковано динаміку приросту економічних показників у досліджуваному періоді.

Абстрагування (від лат. - віддалення) як метод наукового пізнання, був використаний в ході виділення найістотніших рис, відношень та сторін історичного процесу інтеграції на європейському просторі, суттєвих ознак, які набули країни регіону в ході зрушень до утвердження єдності Європи. За допомогою даного методу, ми сформували своєрідний "ідеальний образ реальності", який знайшов місце в дослідженні утворення перших інституційних структур, в основу яких лягли проєвропейські ідеї. Як один із ступенів абстрагування, був використаний метод "актуальної нескінченності" - тобто відхилення від незавершеності процесу утворення нескінченної множини європейських структур, від неможливості задати його повним переліком усіх елементів, задля прогнозування подальшого можливого розвитку ЄС.

Метод аналіз дав змогу подіти предмет дослідження на складові частини з метою всеохоплюючого дослідження окремих аспектів поняття та практики євроінтеграції. Аналіз праць зарубіжних та вітчизняних теоретиків та вчених супроводжувався використанням емпіричних, елементарно-теоретичних та структурно-генетичних методів дослідження окремих частин європейської ідеології та продукування причинно-наслідкового зв'язку різних історичних явищ. Синтез, навпаки, допоміг з'єднання окремі факти та процеси, теорії та ідеї в єдине ціле, задля формулювання об'єктивних висновків щодо предмету досліджуваному в курсовій роботі. Крім того, були використані методи індукції та дедукції в ході написання висновків, продукування сукупного поняття "інтеграції" та "європейської інтеграції" в результаті аналізу численних наукових праць. Метод івент-аналізу або аналізу подій дав змогу вивчення динаміки політичних ситуацій у Європі починаючи з кінця Другої світової війни і до сьогодні, що ґрунтувалося на спостереженні за розвитком та інтенсивністю подій з метою визначення тенденцій їх еволюції й застосування прогностичних методів. Контент-аналіз, виступаючи як якісно-кількісний метод, дозволив вивчити документи, що стали основою для заснування перших інтеграційних інституцій у Європі, дослідження характеризувалося об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу стали як проблеми соціальної дійсності у Європі з др. пол. ХХ ст., котрі були передумовою укладання аналізованих документів, так і внутрішні закономірності самої проблеми європейської інтеграції.

Історичний метод, як один з основних методів наукового пізнання в суспільних науках, дав змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій європейської інтеграції у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей розвитку процесу об'єднання Європи й розвитку країн 2-гій пол. ХХ ст.

Узагальнення - цей метод наукового пізнання став основоположним у процесі написання окремих узагальнень до розділів та параграфів й сукупних висновків, що були зафіксовані як результат курсової роботи. Був здійснений перехід від одиничного - явищ та ідей історії розвитку Європи й трактування наукових понять - до особливого та загального умовиводу щодо процесу європейської інтеграції у 40-60-х роках ХХ ст. Отримані узагальнені знання стали науковою передумовою до більш глибоке відображення європейської дійсності, проникнення в її сутність.

Від так, усі вище названі методи наукового пізнання (аналіз та синтез, індукція та дедукція, контент-аналіз, івент-аналіз, методи порівняння, абстрагування, актуальної нескінченності, узагальнення та історичний метод) стали невід'ємною часиною написання курсової роботи, за допомогою аналітичних методів ми змогли відобразити релевантну інформацію в питанні особливосте розвитку інтеграційних процесів у Європі у др. пол.40-60-х рр. ХХ ст. із всієї наявної, яку отримали в результаті первинної обробки конкретних історичних даних. Сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності проблематики дослідження, була підпорядкована вирішенню конкретних завдань поставлених у вступі.

Розділ 2. Передумови і чинники інтеграційних процесів у Європі після другої світової війни

2.1 Ідеї європейської інтеграції: теоретичні засади

Після Другої світової війни взяло гору ліберально-демократичне, інтеграційне розуміння "європейської ідеї", що практично завжди припускає два завдання: наступальне і оборонне. Баланс між ними залежав від ситуації, яка складалася як в самій Європі, так і на її кордонах. У середні віки в як супротивників найчастіше сприймалися східні та південні сусіди. З розвитком промислового капіталу і зростаючою потужністю склалися в Європі національних держав та їх колоніальної експансією виникла європоцентристська концепція, ключовим пунктом якої було уявлення про одвічну вищість європейської цивілізації над іншими народами. Європейська цивілізація є результатом складної історичної взаємодії між різними народами, державами, цінностями, культурами та відповідно характеризується через категорії комплексності, еволюції, різноманітності, універсальності [14, с.6].

Теоретичне обґрунтування інтеграційних процесів на європейському континенті пов'язано з науковими школами федералізму, функціоналізму, неофункціоналізму. Каменем спотикання представників цих шкіл є різне ставлення до ролі й місця політичної інтеграції в об'єднувальних процесах.

В історичному аспекті однією з перших інтеграційних концепцій, що ставила за мету підведення теоретичного підґрунтя під процеси європейського об'єднання, був саме федералізм. Намагаючись запобігти міждержавним конфліктам у Європі, відомі європейські мислителі й політичні діячі все частіше схилялися до думки про необхідність обмеження державного суверенітету. Розглядаючи державу та її інтереси як першопричину міждержавних суперечностей, що зумовлюють воєнні конфлікти, прихильники "єдиної Європи" висловлювалися за необхідність утворення наднаціонального об'єднання, яке керувалося б, насамперед, спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. Ця мета залишалася незмінною протягом століть, змінювалися лише завдання, форми та методи досягнення такого об'єднання [18, с.11].

Найяскравішими представниками федералізму є А. Етционі, А. Спінеллі, К. Фрідріх, П. Тейлор, Дені де Ружмон. Основний недолік класичного федералізму полягав у тому, що в основу його концепції закладали хибну тезу про можливість інституційно-конституційного оформлення об'єднання держав у обмежений проміжок часу. Кінцеву мету федералістської теорії - утворення федерації чи конфедерації європейських держав - одночасно проголошували як необхідну умову для початку інтеграційного процесу. Розглядаючи наднаціональні структури як основний стимулюючий фактор у інтеграції країн, подібний до того, який державна влада відіграє щодо інтеграції внутрішніх національних регіонів, прихильники федералізму робили висновок про необхідність утворення такого стимулюючого інтеграцію елемента на міжнародному рівні саме на початковому етапі інтеграції [19, с.17-18].

Саме тому спроби практичної реалізації основних положень класичного федералізму в Західній Європі в 50-60-ті рр. ХХ ст. виявили свою неспроможність. Провал проектів європейських оборонного й політичного співтовариств у 1954 р., проектів Фуше в 1960 та 1962 роках продемонстрували передчасність політичної інтеграції та непідготовленість більшої частини суспільств і політичної еліти до сприйняття наднаціональних структур.

На початку європейського інтеграційного будівництва безумовна перевага належала функціональному методу. Засновником функціоналізму вважають англійського дослідника Д. Мітрані. Він та його послідовники наголошували на необхідності розвитку економічної, соціальної, науково-технічної інтеграції, відводячи при цьому політичній інтеграції другорядну роль. Д. Мітрані вважав, що спочатку співпраця і взаємодія мають розвиватися у питаннях соціально-економічного характеру, розв'язання яких є актуальним для всіх держав і тому може виступати як єднальний елемент. Таке функціональне співробітництво, наприклад, у галузях промисловості й сільського господарства, транспорту, охорони здоров'я, енергетики виключало необхідність попередньої розробки тієї чи іншої конституційної моделі, чи будь-якого ідеологічного підґрунтя. Ініціатива в цьому плані мала виходити, в кожному конкретному випадку, від індивідуумів, приватних груп чи урядів, які самі б визначили ту чи іншу форми співробітництва. Ще задовго до Ж. Монне, Р. Шумана та К. Аденауера Д. Мітрані пропонував створити мережу міжнародних агенцій, які за рахунок своєї діяльності глибоко проникнуть у економіку Німеччини, попередивши таким чином усі можливі форми агресії з її боку [14, с.12].

Функціоналізм став теоретичною основою для розвитку неофункціональної концепції інтеграції, яка активно розвивалася в 50-ті рр. ХХ ст. Неофункціоналізм, виходячи з теоретичного доробку функціоналізму, використав також деякі риси федералізму. Його представники Е. Хаас, Ф. Шміттер, Л. Ліндберг віддавали перевагу економічній інтеграції, але при цьому визнавали необхідність політичної інтеграції для координації дій. В аналізі політичної інтеграції неофункціоналізм більше схиляється до регіонального, а не глобального співробітництва.

Передумови утворення єдиної Європи:

1. Цивілізаційні: наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів.

2. Економічні: можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку.

3. Історичні: традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення до єдності.

4. Воєнно-політичні: спільність інтересів з головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних і воєнно-політичних союзах, врегулювання територіальних суперечок.

5. Геополітичні: можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій.

Таким чином, європейська інтеграція стає наглядним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий.

Якщо на початку інтеграційного будівництва безумовна перевага належала функціональному та неофункціональному методам, то на сучасному етапі розвитку Євросоюз щораз більше набуває федеративних рис, і набуття чинності Лісабонського договору посилює федеративні тенденції у європейському будівництві. Звичайно, тільки вищезазначеними науковими школами не обмежується теоретичне осмислення інтеграційних процесів. З розвитком європейських інтеграційних процесів, їхнім поширенням на нові сфери суспільного життя, появою складніших інтеграційних завдань, пов'язаних як і з поглибленням інтеграції, так і з розширенням самого інтеграційного об'єднання, активізувалися також і спроби теоретичного осмислення феномену європейської інтеграції, пошуку нових, відмінних від федералістських, функціоналістських і неофункціоналістських підходів до вивчення питання.

В. Копійка та Т. Шинкаренко серед сучасних інтеграційних концепцій виділяють:

інтеграційні концепції "первинного поглиблення". Представники цього напряму вважали, що спочатку необхідно здійснити реформування Євросоюзу, а потім починати його розширювати;

теоретичний напрям "первинного розширення" членство в ЄС постсоціалістичних країн розглядає як подолання "ялтинського" синдрому та повернення цих країн до "джерел цивілізації";

міжурядове бачення європейської інтеграції. Прихильники цього напряму відстоюють необхідність збереження національного державного суверенітету та стверджують, що держави-члени є важливішим фактором для розвитку Європейського співтовариства, ніж його наднаціональні інститути;

сучасні "синхроністські" інтеграційні теорії здійснили спробу поєднати два протилежних підходи до інтеграції, засновані на принципах державної парадигми та наднаціональності;

плюралістична (комунікативна) теорія, запропонована американським політологом К. Дойчем. Ступінь інтегрованості об'єднання у цій теорії визначається інтенсивністю комунікацій як між його складниками, так і між самим об'єднанням і зовнішнім світом [20].

Власне, ідея об'єднання Європи сягає своїм корінням углиб віків. У різний час і за різними мотивами із закликами об'єднати країни континенту виступали такі відомі діячі, як французький королівський прокурор П. дю Буа, чеський король І. Подебрад, німецький філософ Е. Кант, теоретик утопічного соціалізму К. - А. Сен-Сімон, французький письменник В. Гюго, перший президент Чехословаччини Т. Масарик, австрійський граф Р. Куденхове-Калергі, прем'єр-міністр Великої Британії У. Черчілль, канцлер повоєнної Німеччини К. Аденауер, президент Французької республіки Ш. де Голль та інші.

Отже, необхідно враховувати, що і в минулому столітті, і в даний час обидва початку - і наступальне, і оборонне - досить помітно впливають на процес інтеграції. Вся історія "європейської ідеї" розпадається на два різко різних періоди: кілька століть утопії і всього півстоліття спроби втілення, коли однією з передумов до реалізації "європейської ідеї" стало усвідомлення західноєвропейської елітою необхідності вибрати або єдність і мир, або "занепад Європи", що змусило почати діяти. Але "європейська ідея" так і залишилася б нереалізованою, якби з кабінетних кімнат вона не перейшла в суспільну свідомість. Тільки після 1945 року ідея "єдиної Європи" отримала помітне місце в гаслах більшості політичних партій і масових громадських рухів в цілому ряді західноєвропейських країн. Після Другої світової війни взяла гору ліберально-демократичний і інтеграційне розуміння "європейської ідеї".

2.2 Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи у др. пол. 40-х років ХХ ст.

Від падіння Римської Імперії і, щонайменше, до кінця Другої світової війни - Європа виступала море держав і державних утворень, кількість яких досягала числа сотень і тисяч. Всі ці вільні міста, імперії, князівства, архієпископства і герцогства постійно вступали в інтриги, війни, не затяжний мир і відстоюючи власні інтереси. У цьому морі дрібних і найдрібніших держав час від часу з'являлися й держави, що претендували на гегемонію і масштабах регіону, а то й усього континенту. Однак цих потенційних претендентів на європейську гегемонію було завжди кілька - від 3 до 7 (в XІX столітті, наприклад: Франція, Англія, Росія, Австро-Угорщина, до кінця століття - і Німеччина) [25]. Піднесення одного з них негайно викликало стурбованість і у дрібних сусідів, які боялися поглинання, і у інших потенційних гегемонів, які боялися надмірного посилення суперника. За півтори тисячі років європейської історії нікому і ні разу не вдалося встановити над континентом стабільний контроль. Кілька разів щасливі завойовники (Наполеон, Гітлер) були досить близькі до цього, але їх перемога тривала максимум кілька років.

З розвитком промислового капіталу і зростаючою потужністю склалися в Європі національних держав та їх колоніальної експансією виникла європоцентристська концепція, ключовим пунктом якої було уявлення про одвічну вищість європейської цивілізації над іншими народами.

Друга світова війна значно погіршила соціально-економічне становище країн Західної Європи, війна зруйнувала промисловість та сільське господарство, розпочалась гіперінфляція. Велика Британія та Німеччина, які були гегемонами в Європі переживали чи не найважчі роки в своїй історії. Економічна розруха супроводжувалася загостренням політичної боротьби. Вихід на політичну арену антифашистських сил, які прагнули реформувати суспільно-політичний устрій у своїх країнах, криза традиційних партій, розшуки фашистських злочинців та їх прислужників украй загострювали політичне становище, зокрема в Італії й Франції, де були чисельні комуністичні партії. Заклики комуністів до "революційних методів боротьби" з метою встановлення своєї диктатури під фактичним протекторатом Москви, їхні демагогічні обіцянки швидко розв'язати соціальні проблеми за умов повоєнних нестатків сприяли політизації робітничих виступів. Москва насильно насаджувала тоталітарні комуністичні режими. За словами В. Черчіля, радянське керівництво намагалося відгородити країни Східної Європи "залізною завісою". "Холодна війна", що почалася між колишніми союзниками, постійно загрожувала перерости у справжню [37, c.6-33].

Насильницький розрив традиційних економічних зв'язків, які складалися століттями, негативно позначився на економіці Європи. Загроза комунікації була однією з важливих причин зародження руху за об'єднання країн Західної Європи. З особливою силою зазвучали ідеї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи. Протягом 1946-1947 рр. формуються основні масові організації федералістського руху: Європейський Союз федералістів, Соціалістичний рух за утворення Сполучених Штатів Європи, Європейський рух, Європейська ліга економічної співпраці. Центральною ідеєю залишається побудова Сполучених Штатів Європи [18].

Ідею створення "Сполучених Штатів Європи" вперше висловив у вересні 1946 р. у Цюриху прем'єр-міністр Великобританії Уінстон Черчелль [39]. Черчелль висловлювався за союз усіх європейських країн під керівництвом Франції та Німеччини, застерігаючи водночас, що його країна не інтегруватиметься у цей союз, а візьме на себе роль спостерігача.

У травні 1948 р. на Конгресі європейських рухів в Гаазі, скликаному за ініціативи європейських політиків та інтелектуалів, була прийнята Політична Декларація, яка закликала усі європейські країни до об'єднання. Результатом цього документу стало створення 5 травня 1949 р. Ради Європи - першої європейської організації співпраці. Країнами-засновниками Ради Європи були: Бельгія, Великобританія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція та скандинавські країни. Завданням організації було зміцнення демократії, охорона прав людини та підтримка європейської культурної ідентичності. Однак Рада Європи не виконувала до кінця поставлених перед нею завдань з огляду на інтереси країн-членів, які часто не співпадали [7].

Серед найважливіших причин європейської інтеграції можна виділити наступні:

потреба взаємного порозуміння між країнами, зокрема між Німеччиною та Францією;

потреба миру та безпеки;

сподівання на економічний розвиток та добробут;

утримання економічного та політичного статусу на міжнародній арені.

Ідея єдиної Європи займала думки європейських політиків вже тривалий час і лише у другій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення. Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови.

Таким чином, у вересні 1946 р. В. Черчилль у своїй промові в університеті Цюриха вперше після війни заговорив про "Сполучені Штати Європи", федералістської моделі об'єднання Європи дотримувався і К. Аденауер. Відроджувався "пан'європейський рух" на чолі з Куденхове-Калергі. Позиції країн:

Англія мала найбільш міцні економічні позиції в післявоєнній Європі. Крім того "особливі стосунки” з США давали Англії всі надії на керівну роль серед інших західноєвропейських держав. Але навіть і при цих умовах, Лондон не передбачав можливості якого-небудь обмеження національного суверенітету та урівноваження Англії іншими європейськими державами;

Франція, на відміну від Англії, наполягала на утворенні наднаціональної "європейської федерації" з французьким лідерством і цим самим зайняти на континенті місце першого партнера США;

Німеччина поступово перетворювалась із суб'єкта на об'єкт міжнародних відносин з атлантичними преференціями;

США були основними реалізаторами проекту "об'єднання Європи”. Сам термін "інтеграція” був вперше вжитий П. Гофманом та втілений в життя в 1949 р., коли утворилася Організація Європейського економічного співробітництва, покликана реалізувати "план Маршалла".

Отже, нинішнє згуртування Європи - це процес об'єднання, що почався ще після Першої світової війни. Коли після 1945 р. Європа зіткнулася із загрозою з боку Радянського Союзу, її цілком природною реакцією було створення блоку. Від так, передумови інтеграційних процесів у Європі були тісно пов'язані із Другою світовою війною та ситуацією, що виникла після її завершення. Саме після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. Інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-х років XX сторіччя.

2.3 "План Маршалла" як поштовх до інтеграції Європи у др. пол. ХХ ст.

Понад п'ятдесят років тому, коли Європа лежала в руїнах, уряди її країн перебували на межі банкрутства, а мільйони європейців потерпали від голоду та спостерігали, як на континент насувається "холодна війна", Сполучені Штати започаткували справу історичної ваги.5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж Маршалл проголосив із трибуни Гарвардського університету проект, що ввійшов в історію під назвою "план Маршалла". Його мета полягала у використанні американських ресурсів та європейських ноу-хау для відбудови європейської економіки, убезпечення від голоду та захисту країн, яким загрожував комуністичний наступ [34].

Остаточно план Маршалла було затверджено 3 квітня 1948 р. Конгресом США. СРСР та його сателіти відмовились від економічної допомоги США. Завдяки економічній підтримці США було взято під контроль інфляцію та відновлено довіру до національних валют [43]. Також було усунено торгівельні бар'єри і звільнено Європу від залежності. Саме План Маршалла сприяв об'єднавчому рухові країн Західної Європи сприяв "план Маршалла".

Деякі політики в Західній Європі були переконані, що нова американська ініціатива - це цинічна спроба відкрити європейський ринок для американського експорту і, можливо, здобути контроль над європейськими справами. Натомість у Конгресі США були незадоволені, що це ще один благодійницький проект, який призведе Сполучені Штати до банкрутства. Однак час довів, що численні критики не мали рації, а нині "план Маршалла" уважається одним із найвидатніших досягнень американської зовнішньої політики у XX ст.




Подобные документы

  • Теоретичні засади інтеграційних процесів у країнах світу. Сутність, цілі та форми міжнародної економічної інтеграції. Економічні наслідки. Європейський союз - найрозвинутіша форма інтеграції країн світу. Історичні умови виникнення та сучасні процеси ЄС.

    курсовая работа [136,6 K], добавлен 16.12.2008

  • Активізація інтеграційних процесів у світі та Європі як характерна риса сучасного світового політичного та соціально-економічного розвитку. Вимоги до країни, що збирається вступати до Європейського Союзу. Основні вигоди та загрози євроінтеграції.

    реферат [20,7 K], добавлен 05.07.2015

  • "План Маршалла" – програма допомоги Європі після Другої світової війни. Створення Ради Європи 5 травня 1949 року. Створення Францією та Германією спільного виробництва вугілля та сталі. Конференція в Мессіні. Європейське Економічне Співтовариство.

    контрольная работа [16,1 K], добавлен 08.09.2011

  • Передумови, сутність, цілі та головні риси економічної інтеграції. Основні етапи інтеграційних процесів. Процеси інтеграції в Північній Америці, Західній Європі та інших регіонах світу. Європейський напрямок регіональної інтеграції України до ЄС.

    курсовая работа [84,2 K], добавлен 25.03.2011

  • Основні напрями діяльності Європейського Союзу в соціальній сфері. Глобалізація процесів соціального розвитку. Принципи розвитку людського потенціалу і соціального захисту. Економічна інтеграція в Європі як перша сходинка інтеграційних процесів у світі.

    статья [18,1 K], добавлен 19.12.2009

  • Регіональний підхід в класифікації країн та його характерні риси. Наслідки сучасного соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи для України. Економіка країн Близького та Середнього Сходу до початку 70-х років 20-го століття.

    контрольная работа [25,0 K], добавлен 10.08.2009

  • Трансформація централізованої планової економіки в ринкову у Центрально-Східній Європі, політична й економічна інтеграція Центрально-Східної і Західної Європи як наслідок закінчення соціалістичної епохи. Моделі економічних стратегій переходу до ринку.

    реферат [32,0 K], добавлен 07.12.2010

  • Розвиток інтеграційних процесів в Європі, головні етапи та напрямки реалізації даного процесу. Створення Європейського Союзу, його становлення та його розвиток. Економічне та суспільно-політичне співробітництво України з державами європейської зони.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 15.12.2013

  • Дослідження економічної сутності та передумов валютної інтеграції. Аналіз та оцінка сучасних тенденцій розвитку регіональних інтеграційних об’єднань Європи. Економіка "локомотивів" ЄС до та після інтеграції. Шляхи регіональної взаємодії у валютній сфері.

    курсовая работа [573,5 K], добавлен 10.05.2013

  • Інтеграційні угруповання як вища форма прояву інтернаціоналізації господарського життя. Ознаки інтеграції в сфері міжнародних економічних відносин, її передумови та види. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

    реферат [16,9 K], добавлен 26.04.2011