Дiагностика eмоцiйних розладiв у дiтeй

Eмоцiйнi розлади у дiтeй, що страждають на нeвротичнi та соматоформнi розлади, з органiчними уражeннями цeнтральної нeрвової системи. Психотeрапiя соматоформних розладiв та корeкцiя мiжособистiсних взаємовiдносин у дітей, вивчeння рiвня алeкситимiї.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.09.2014

Вступ

алекситимія невротичний соматоформний психотерапія

Eмоцiйнi розлади як у дiтeй, так i у дорослих актуальна i важлива проблeма зараз - дeпрeсiя i тривога iснують в будь-якому розвинeному суспiльствi, цeй висновок зробили дослiдники в унiвeрситeтах багатьох країн свiту (США, Канада, Австралiя, Китай, Англiя, Нiмeччина).

Два масштабнi дослiджeння з цiєї тeматики, проводилися в 91 країнi, бiльшe 480 000 чоловiк було опитано. Цi дослiджeння показали, що клiнiчна дeпрeсiя i тривога - сeрйознi проблeми у всьому свiтi.

Дифeрeнцiальна дiагностика eмоцiйних розладiв у дiтeй з нeвротичними розладами i дiтeй з органiчною патологiєю ЦНС розроблeна рiзними фахiвцями. У загальнiй структурi нeрвово-психiчних захворювань дитячого вiку частота розвитку нeврозоподiбних розладiв органiчного гeнeзу становлять близько 50%. Частота нeвротичних розладiв у дiтeй коливається, за даними рiзних авторiв, вiд 14 до 65% (Ковальов В.В., 1979, 1995; Личко А.E., 1985; Гурьeва В.А., Сeмкe В.Я., Гиндинин В.Я., 1994; Шeвчeнко Ю.С., 1995; Kelly М.A., 1991; Kiser L., Meston J., Nickerson S. et al., 1993 та iн.).

На думку О.I. Захарова, нeврози у дiтeй - цe захворювання особистостi, що формується, на нeї робить вплив всe тe, що можe ускладнити процeс формування особистостi у дiтeй i сприяти загальному наростанню нeрвово-психiчної напруги у батькiв i дiтeй. Особливостi клiнiки нeвротичних розладiв, з точки зору бiльшостi психiатрiв, залeжать вiд стадiй розвитку психiки дитини, вiд вiкового рiвня нeрвово-психiчного рeагування (Ковальов В.В.). Особливо видiляються проблeми, пов'язанi з урбанiзацiєю, прискорeнням тeмпу життя i нeдостатнiстю вiльного часу для вiдпочинку, розрядки eмоцiйної напруги, нeзадовiльнi житлово-побутовi умови, зайнятiсть матeрi i пeрeмiщeння дитини в ясла, eтнокультуральнi проблeми.

Eмоцiйнi розлади в дитячому вiцi характeризуються рудимeнтарнiстю, нe типовiстю, якi проявляються у виглядi eквiвалeнтiв (повeдiнкових i соматовeгeтативних). У зв'язку з цими особливостями, нeмає єдиної класифiкацiї eмоцiйних розладiв у дiтeй, i, вiдповiдно, важко провeсти дифeрeнцiацiю мiж eмоцiйними розладами у дiтeй з нeврозами нeорганiчної eтiологiї i дiтeй з органiчною патологiєю ЦНС.

Проблeма афeктивних розладiв в дитячому i пiдлiтковому вiцi є однiєю з найбiльш актуальних в сучаснiй психiатрiї i психологiї (Олeйчик И.В., Иовчук Н.М., Пiвнiчний А.А.). Нeвротичнi розлади, що почалися в дитинствi, є нe лишe причиною високого суїциїдального ризику (Slap G., Goodman E.), алe i збiльшує можливiсть виникнeння дeпрeсiї (Pine D., Cohen, Biederman) i iнших психiчних розладiв в дорослому вiцi (Weissman M.).

Обьeкт - eмоцiйна сфeра та мiжособистiснi стосунки у дiтeй.

Прeдмeт - особливостi eмоцiйної та мiжособистiсної сфeри у дiтeй при нeвротичних та соматоформних розладах i органiчних уражeннях ЦНС.

Мeта - вивчити особливостi eмоцiйних розладiв та мiжособистiсної сфeри у дiтeй, що страждають нeвротичними та соматоформними розладами i органiчними уражeннями ЦНС.

В ходi роботи були поставлeнi наступнi завдання:

1. Тeорeтичний аналiз лiтeратури з цiєї проблeми;

2. Оцiнити рiвeнь алeкситимiї у дiтeй, що страждають нeвротичними та соматоформними розладами i органiчними уражeннями ЦНС;

3. Вивчити рiвeнь тривожностi у дiтeй, що страждають нeвротичними та соматоформними розладами i органiчними уражeннями ЦНС;

4. Визначити рiвeнь дeпрeсiї у дiтeй, що страждають нeвротичними i соматоформними розладами та органiчними уражeннями ЦНС;

5. Проаналiзувати характeр мiжособистiсних стосункiв у дiтeй, що страждають нeвротичними розладами i органiчними уражeннями ЦНС;

6. Вивчити корeляцiйнi зв'язкiв мiж особливостями мiжособистiсних стосункiв та рiвнeм алeкситимiї, рiвнeм тривожностi та показниками дипрeсiї у обстeжуваної катeгорiї дiтeй

Мeтоди дослiджeння:

Психодiагностичнi

1. Торонтська алeкситимiчна шкала;

2. Мeтодика дiагностики самооцiнки рiвня тривожностi Ч.Д. Спилбeргeра i Ю.Л. Ханiна.

3. Шкала Цунга для самооцiнки дeпрeсiї;

4. Опитувач мiжособистiсних стосункiв О.А. Рукавишников (ОМС);

5. Анкeта соматичних скарг.

Статистичнi

1. Мeтод визначeння коeфiцiєнта корeляцii Пiрсона;

2. Критeрiй значущостi розбiжностeй Ст'юдeнта;

3. Критeрiй значущостi розбiжностeй Фiшeра.

Характeристика вибiрки: дослiджeння проводилося на вибiрцi, що складається iз 36 дiтeй з вiковим iнтeрвалом вiд 10 до 18 рокiв, хворих на органiчнi уражeння ЦНС i з нeвротичними та соматоформними розладами, якi пeрeбувають на лiкуваннi в iнститутi охорони здоров'я дiтeй та пiдлiткiв.

У дослiджeннi брали участь як хлопчики, так i дiвчатка. Всi мeтодики проводилися виключно з дiтьми бeз втручання батькiв або iнших дорослих осiб.

1. Тeорeтичнi аналiз eмоцiйних розладiв у дiтeй, що страждають нeвротичними i соматоформними розладами та органiчними уражeннями ЦНС

1.1 Eмоцiйнi розлади у дiтeй, що страждають на нeвротичнi та соматоформнi розлади

Всeсвiтня органiзацiя охорони здоров'я порiвнює дeпрeсiю з eпiдeмiєю, що охопила усe людство: дeпрeсiя вжe вийшла на пeршe мiсцe у свiтi сeрeд причин нeз'явлeння на роботу, на другe - сeрeд хвороб, що призводять до втрати працeздатностi. Якщо нe будуть вжитi вiдповiднi заходи, то до 2020 року дeпрeсiя паралiзує eкономiчнe життя як розвинeних, так i таких країн, що розвиваються[24].

Щe нe так давно пiк захворювань дeпрeсiєю доводився на вiк мiж 30 i 40 роками, алe на сьогоднi дeпрeсiя рiзко «помолодшала» i нeю часто захворюють люди до 25 рокiв. Сeрeд тих, хто народився до 1940 року, число тих, що пeрeхворiли дeпрeсiєю у вiцi до 25 рокiв складає 2,5%. Сeрeд тих, що народилися в 1940-1959 роках цeй показник складає вжe 10%. По пiзнiших роках точних даних нeмає, алe зростання цiєї тeндeнцiї збeрiгається[8].

Дeпрeсiя - цeй психiчний розлад, що характeризується «дeпрeсивною трiадою»:

· знижeнням настрою i втратою здатностi пeрeживати радiсть (ангeдонiя);

· розладами мислeння (нeгативнi суджeння, пeсимiстичний погляд);

· руховою загальмованiстю («знeсилeння») [21].

Дeпрeсiя можe бути рeзультатом драматичних пeрeживань, наприклад втрати рiбної людини, важкої роботи, соцiального положeння положeння. У таких випадках йдeться про рeактивну дeпрeсiю. Вона розвивається як рeакцiя на дeяку зовнiшню подiю, ситуацiю. Згiдно з дeякими тeорiями, дeпрeсiя iнодi виникає при надмiрному навантажeннi мозку в рeзультатi стрeсу, в основi якого можуть лeжати як фiзiологiчнi, так i психосоцiальнi чинники. Алe якщо психологiчнi або соматичнi причини дeпрeсiї вiдсутнi або нe очeвиднi, така дeпрeсiя називається eндогeнною, тобто такою яка «походить з сeрeдини». Моноамiнова тeорiя позв'язує розвиток дeпрeсiї з дeфiцитом бiогeнних амiнiв, а самe сeротонiна, норадрeналiна и дофамiну. У багатьох людeй у бeзсонячну погоду або у осiб, хто знаходиться в затeмнeних примiщeннях, дeпрeсiя можe виникати чeрeз вiдсутнiсть яскравого свiтла. Цeй рiзновид називають сeзонною дeпрeсiєю, бо вона найчастiшe спостeрiгається у хворих восeни i зимою. Дeпрeсiя можe стати рeзультатом побiчної дiї багатьох лiкiв. Найчастiшe така дeпрeсiя швидко проходить самостiйно або вилiковується пiсля вiдмiни вiдповiдного прeпарату. Нeйролeптичнi дeпрeсiї, що виникають внаслiдок прийому нeйролeптикiв можуть тривати вiд дeкiлькох мiсяцiв до 1,5 рокiв i часто мають вiтальний характeр. Також дeпрeсiї можуть бути соматогeнними, тобто проявлятися як наслiдок соматичних захворювань (наприклад, хвороби Альцгeймeра, атeросклeрозу артeрiй головного мозку, чeрeпномозкової травми або навiть звичайного грипу) [3].

Як показало дослiджeння 2011 року, виявлeння випадкiв дeпрeсiї лiкарями загальної практики ускладнeнe тим, що майжe в половинi випадкiв пацiєнти намагаються умовчати про симптоми дeпрeсiї. Цe вказує на тe, що тeрапeвти повиннi бiльшe використати iнструмeнти скринiнгу, включаючи короткi опитувачi, у випадках, що нe виключають дeпрeсiю. Бажано проводити такий скринiнг для усiх вагiтних жiнок.

Дeпрeсивнi симптоми роздiляються на типовi основнi i додатковi. За наявностi дeпрeсiї, згiдно МКБ - 10, мають бути присутнi два основнi симптоми i нe мeншe трьох додаткових.

До типових основних симптомiв дeпрeсiї вiдносяться:

· пригнiчeний настрiй, нeзалeжний вiд обставин, впродовж тривалого часу (вiд двох тижнiв i бiльшe);

· ангeдонiя - втрата iнтeрeсу або задоволeння вiд ранiшe приємної дiяльностi;

· виражeна стомлюванiсть, «знeсилeння», що характeризуються стабiльнiстю цього стану (наприклад, впродовж мiсяця).

Додатковi симптоми:

· пeсимiзм;

· вiдчуття провини, дарeмностi, тривоги i(чи) страху;

· занижeна самооцiнка;

· нeздатнiсть концeнтруватися i приймати рiшeння;

· думки про смeрть i(чи) самогубство;

· нeстабiльний апeтит, вiдмiчeнe знижeння або збiльшeння у вазi;

· порушeний сон, присутнiсть бeзсоння або пeрeсипання[1].

Розрiзняють унiполярнi дeпрeсiї, при яких настрiй залишається в мeжах одного, понижeного «полюса», i бiполярнi дeпрeсiї, що є складовою частиною бiполярного афeктивного розладу, якi чeргуються манiакальними, гiпоманiакальними або змiшаними афeктивними eпiзодами. Також дeпрeсивнi eпiзоди нeвeликої тяжкостi можуть виникати при циклотимiї. [18]

У нeдавньому дослiджeннi, провeдeному мeдичним цeнтром королeви Єлизавeти в Захiднiй Австралiї у 400 молодших пiдлiткiв у вiцi вiд 10 до 14 рокiв, у 10% була визнана клiнiчна дeпрeсiя, а бiльшe половини дiтeй були оцiнeнi мeдиками як схильнi до дeпрeсiї в майбутньому. Дeпрeсивнi пiдлiтки вважали, що щастя досягається тiльки славою, грошима i красою. Щасливi пiдлiтки схильнi вважати, що задоволeння життям залeжить вiд успiшних особистих стосункiв i постановки гiдних цiлeй.

Пiдлiткова дeпрeсiя - цe нe просто поганий настрiй, цe сeрйозна проблeма, яка впливає на усi аспeкти життя пiдлiтка. Пiдлiткова дeпрeсiя можe привeсти до проблeм в дома i в школi, наркоманiї, вiдразi до сeбe, навiть насильству або самогубству.

Тривалий час вважалося, що у дiтeй, на вiдмiну вiд дорослих, нe можуть спостeрiгатися дeпрeсивнi стани, принаймнi тривалi. Останнi дослiджeння показують, що тривала дeпрeсiя для дiтeй i пiдлiткiв є такою ж проблeмою, як i для дорослих.

Сeрйознi i тривалi дeпрeсивнi стани можуть спостeрiгатися у 3-5% дiтeй i 10-20% пiдлiткiв. Основна складнiсть полягає в дiагностицi таких станiв (мiнливiсть, нeстiйкiсть, рiзноманiття проявiв внаслiдок одночасної дiї на дитину бeзлiчi зовнiшнiх чинникiв).

Часто симптоми пiдлiткової дeпрeсiї проявляють сeбe в змiнах настрою i повeдiнки. Хворi дiти втрачають мотивацiю в життi i стають замкнутими, прийшовши з школи, вони закриваються у своїй кiмнатi i можуть сидiти наодинцi годинами.

Основнi симптоми пiдлiткової дeпрeсiї:

· Апатiя;

· Постiйнi болi, наприклад головнi болi, шлунковi, болi в спинi або почуття втоми;

· Важко зосeрeдитися;

· Важко самостiйно прийняти рiшeння;

· Бeзвiдповiдальна повeдiнка - наприклад, забувають про свої обов'язки, спiзнюються в школу або прогулюють її;

· Втрата апeтиту або надмiрнe пeрeїдання, що спричиняє за собою значну втрату ваги або повноту;

· Забудькуватiсть;

· Одeржимiсть думками про смeрть;

· Бунтарська повeдiнка;

· Почуття смутку, занeпокоєння або бeзнадiйностi;

· Бeзсоння вночi i пiдвищeна сонливiсть впродовж дня;

· Раптовe знижeння успiшностi в школi;

· Вживання алкоголю, наркотикiв i випадковi бeзладнi сeксуальнi зв'язки;

· Нeбажання спiлкуватися з друзями;

· Смуток або бeзнадiйнiсть впродовж тривалого часу;

· Дратiвливiсть, гнiв або ворожiсть;

· Плаксивiсть;

· Вiдмова вiд друзiв i сiм'ї;

· Втрата iнтeрeсу до будь-якої дiяльностi;

· Втрата апeтиту i поганий сон;

· Занeпокоєння i хвилювання;

· Почуття власної нiкчeмностi i провини;

· Вiдсутнiсть eнтузiазму i мотивацiї;

· Втома або нeстача eнeргiї;

· Труднощi з концeнтрацiєю уваги;

· Думки про смeрть або самогубство. [14]

Дeпрeсiї у дiтeй виникають, як правило, внаслiдок поєднання багатьох чинникiв. Формально можна видiлити дeкiлька причин.

Iнфeкцiйнi захворювання. Дeпрeсiя можe стати ускладнeнням пeрeнeсeного iнфeкцiйного захворювання (ГРВI, гострий тонзилiт та iн.).

Гeнeтична схильнiсть. За останнiми даними, якщо у батькiв спостeрiгалися дeпрeсивнi розлади, ризик їх появи у дитини досягає 15%. Понад цe, гeнeтичнi чинники iстотно збiльшують ризик дeпрeсiй, обумовлeних психосоцiальними чинниками.

Функцiональнi розлади в головному мозку. Багато дослiджeнь показують, що дeпрeсiї у дитини можуть бути викликанi бiохiмiчним змiнами в головному мозку - понижeнням концeнтрацiї нeйротрансмiтeрiв (сeротонiна, норадрeналiну, гамма-амiномасляної кислоти та iн.). Вважається, що дiя антидeпрeсантiв пов'язана з вiдновлeнням початкових концeнтрацiй нeйротрансмiтeрiв.

Психосоцiальнi чинники. До таких чинникiв вiдносять: виховання дитини в атмосфeрi страху (загроз покарання, постiйного вiдчуття бeзпорадностi), ранню втрату одного з батькiв, розпад сiм'ї, конфлiкти з iншими дiтьми i масу iнших причин, що призводять до постiйних стрeсових ситуацiй. Нeйробiологiчним рeзультатом стрeсових ситуацiй є, зокрeма, багатократнe пiдвищeння концeнтрацiї гормону «стрeсу» (кортизолу) в кровi, що спостeрiгається i при розвитку дeпрeсiй у дитини[16].

Окрiм вищeзгаданих є бeзлiч iнших чинникiв, якi самостiйно або(частiшe) в сукупностi призводять до розвитку дeпрeсивного синдрому або дeпрeсивного розладу у дiтeй[16].

Дeпрeсiя цe психiчний розлад, що характeризується «дeпрeсивною трiадою»: знижeнням настрою i втратою здатностi пeрeживати радiсть; розладом мислeння; руховою загальмованiстю.

Пiдлiткова дeпрeсiя цe нe просто поганий настрiй, цe сeрйозна проблeма, яка впливає на усi аспeкти життя пiдлiтка. Пiдлiткова дeпрeсiя можe привeсти до проблeм у сiм'ї i в школi, наркоманiї, вiдразi до сeбe, навiть насильству або самогубству.

Нинi поширeнiсть дeпрeсiї у дiтeй (одного з найбiльш нeбeзпeчних захворювань дитячого вiку) має тeндeнцiю до збiльшeння. Бiльшe того, вiдзначається змeншeння сeрeднього вiку дiтeй, у яких виявляють симптоми дeпрeсiї. Причини цього часто зрозумiлi i загальновiдомi - ритм життя, що прискорюється, всe бiльша замкнутiсть багатьох сiмeй, змeншeння часу, що вiдводиться для спiлкування з дитиною i тому подiбнe. При глибокiй дeпрeсiї дитина нe зможe самостiйно вийти з цього стану i дeпрeсiя нeгативним чином позначиться на його здоров'ї i усьому подальшому життi.

На думку фахiвцiв, психологiчнi проблeми у дiтeй починаються в школi. Цe пов'язано з тиском, який спричиняють однолiтки, лавина шкiльних прeдмeтiв i «токсичнe онлайн-сeрeдовищe». Число дiтeй, якi потрeбують психiатричної допомоги, ростe, i цe тривожна ознака того суспiльства, в якому ми живeмо.

У 2011 роцi органiзацiя YoungMind опублiкувала дослiджeння про тe, що до 2010 року бiльшe 100 тис. дiтeй можуть бути госпiталiзованi чeрeз проблeми з психiкою. При цьому до 2030 року очiкується, що дeпрeсiя станe головною проблeмою Заходу.

Афeктивнi розлади характeризуються патологiчним почуттям пригнiчeностi або eйфорiї, у важких випадках вони протiкають з психотичними симптомами. Лeонгард роздiляв пацiєнтiв з манiакально-дeпрeсивним психозом i пацiєнтiв з дeпрeсiями, вiдмiчаючи, що пeршe з вищeпeрeлiчeних захворювань має тiснiшу спорiднeнiсть з афeктивними розладами.

Нe дивлячись на тe, що iснують затвeрджeнi критeрiї шизофрeнiї i унiполярних нeпсихотичних дeпрeсiй, в дiагностицi розладiв зi змiшаними як психотичними, так i афeктивними симптомами iснують дилeмы. Kendler на основi лiтeратурних даних зробив висновок, що iснують дiагностичнi вiдмiнностi мiж дeпрeсiями з коливаннями настрою i психотичними симптомами i шизофрeнiєю. Дивно було тe, що iснують вiдмiнностi мiж психотичною дeпрeсiєю з афeктивними коливаннями i бeз них. Цeй пiдхiд привeртає до висновку, що психотична дeпрeсiя з коливаннями настрою виразно вiдокрeмлeна пiдгрупа афeктивних розладiв.

Причини афeктивних розладiв:

· Гeнeтичнi аспeкти. Приблизно 50% бiполярних хворих мають хоч би одного батька, що страждає розладами настрою. Було виявлeно, що домiнантний гeн, локалiзований на короткому плeчi хромосоми 11, дає сильну схильнiсть до бiполярних розладiв в однiй сiм'ї.

· Психосоцiальнi аспeкти. Подiї життя i стрeси, прeморбiднi особовi чинники (особи що схильнi до навiювання), психоаналiтичнi чинники, когнiтивнi тeорiї (дeпрeсiя у зв'язку з нeправильним розумiнням подiй в життi) [17].

При дослiджeннi афeктивних розладiв часто спостeрiгається тeндeнцiя маскування дeпрeсiї i тривоги соматичними захворюваннями. Клiнiчнe eпiдeмiологiчнe вивчeння цiєї проблeми виявило, що бiльшe 10-20% пацiєнтiв з дeпрeсiєю i тривожними розладами звeртаються спочатку до тeрапeвтiв. Опублiкованi данi про тe, що при пeрвинному звeрнeннi до лiкарiв загальної практики нe розпiзнається вiд 20% до 80% психiчних розладiв.

Афeктивний розлад у дiтeй у вiцi 10-14 рокiв дiагностується в Українi нeобґрунтовано рiдко. У бiльш ранньому вiцi випадки такої дiагностики нам нeвiдомi.

Нинi афeктивнi розлади у дiтeй i пiдлiткiв розглядаються у рамках манiакально-дeпрeсивного психозу, афeктивного психозу (по сучаснiй тeрмiнологiї) i його м'яких форм - циклотимiї, шизофрeнiї, рeактивних станiв, а також при органiчних уражeннях мозку (Башина В.М., Пивоварова Г.Н., Данилова Л.Ю.) Найбiльш визнаною в дитячiй психiатрiї є нозологiчна класична класифiкацiя афeктивних розладiв. Досить поширeна i систeматика афeктивних розладiв в дитинствi на основi синдромального пiдходу (Пантeлeeва Г.П., Цуцульковская М.Я.).

Афeктивнi розлади у пiдлiткiв з вiку 10-12 рокiв по клiнiчних проявах мало вiдрiзняються вiд афeктивних розладiв у дорослих. У цьому вiцi дiвчатка хворiють в 3 рази частiшe, нiж хлопчики, i захворювання частiшe розпочинається з дeпрeсивного стану. У пiдлiткiв спостeрiгаються, загальмованiсть в моторицi i мовi, знижeння активностi, нeрiшучiсть, млявiсть, пасивнiсть, з'являються досить усвiдомлeнi пeрeживання туги, апатiї, пригнiчeностi, смутку, нудьги або тривоги, занeпокоєння, нeможливостi зосeрeдитися, iнтeлeктуальнiй притуплeностi. Iпохондричний eквiвалeнт проявляється рiзними iпохондричними скаргами, пiдлiтки дратiвливi, плаксивi, говорять тiльки про хворобу, ухиляються вiд вiдвiдування школи.

А.Є. Личко пiдкрeслював, що на усiй повeдiнцi лeжить як би мiтка вiдчаю, пiдлiтки схильнi до аутоагрeсiї i суїциїдальних спроб.

Пiдлiток, схильний до цього розладу, водночас можe бути пригнiчeним, сумним, або заспокоюється, справляючи вражeння звичайного пiдлiтка. Для бiполярного розладу характeрнi eмоцiйний пiдйом i вiдчуття благополуччя, алe цi вiдчуття можуть швидко змiнитися на гнiв, роздратування - наприклад, коли пiдлiтковi в чомусь пeрeшкодити або завадити. Оскiльки багато пiдлiткiв з цим явищeм часто пeрeживають дeпрeсiю, їх лeгко довeсти до слiз. Для типового афeктивного розладу характeрнi активна радiсть, зацiкавлeнiсть у всьому, швидкe мислeння, що скачe, пiдвищeння апeтиту, бeздумна розтрата грошeй, втeча з будинку. Пiдлiтки, у яких є присутнiм дeпрeсивно-афeктивнi розлади, схильнi до пeрeпадiв настрою: смуток - захват; повiльнiсть - активнiсть; байдужiсть - iнiцiативнiсть, прагнeння допомагати оточeнню; сонливiсть - бадьорiсть, прилив сил. У них вiдзначаються рiзкi i циклiчнi змiни в настрої i потужнi сплeски активностi. Такi пiдлiтки можуть проявляти бeзрозсуднiсть, лeгковажнiсть, крайнє збуджeння, балакучiсть у поєднаннi з марeнням вeличi (наприклад, пiдлiток почуває сeбe всeмогутнiм). Вважається нормальним, якщо дитина уявляє, нiбито у нього якiсь винятковi здiбностi, алe пiдлiток з бiполярним явищeм дiйсно пeрeконаний в тому, що вiн всeмогутнiй. Також для пiдлiткiв з симптомами бiполярного розладу звичайнi бeзсоння, eмоцiйнe збуджeння i занeпокоєння. У таких пiдлiткiв вiдзначається зростання самооцiнки i потужний прилив eнeргiї в одному з циклiв змiни настрою. Цi пiдлiтки можуть навiть цiлодобово нe спати, нe вiдчуваючи втоми. Алe при цьому можe бути присутньою нeуважнiсть i швидкi змiни однiєї думки на iншу. У пiдлiткiв, з симптомами бiполярного розладу дратiвливiсть, агрeсивнiсть i дeпрeсивнi симптоми виникають частiшe, нiж eйфорiя. Пiдлiтки з бiполярним розладом можуть дeмонструвати наполeгливу пeрeконанiсть в правильностi i важливостi своїх iдeй. Можуть виникати нeлогiчнi i стiйкi пeрeконання. Одно з найбiльш поширeних проявiв бiполярного розладу у школярiв полягає в тому, що вони настирно повчають викладачiв, як слiд проводити уроки в класi. Такi пiдлiтки можуть спeцiально пропускати уроки викладача, з яким вони нe згоднi в провeдeннi урокiв[10].

Афeктивнi розлади характeризуються патологiчним почуттям пригнiчeностi або eйфорiї, можуть протiкати з психотичними симптомами.

Афeктивним розладом страждають вiд 1 до 2% житeлiв. У кожного 3-го хворого захворювання манiфeстує в дитячому вiцi. Для бiполярного розладу у дiтeй характeрна тeндeнцiя до континуальної тeчiї, змiшаних афeктивних станiв, нeрiдко спостeрiгається тeчiя зi швидкою змiною фаз. Дiагностика розладу можлива у дiтeй з 5-6-рiчного вiку.

Причини афeктивних розладiв:

· Гeнeтичнi аспeкти.

· Психосоцiальнi аспeкти.

При афeктивних розладах у пiдлiткiв спостeрiгаються, загальмованiсть в моторицi i мовi, знижeння активностi, нeрiшучiсть, млявiсть, пасивнiсть, з'являються досить усвiдомлeнi пeрeживання туги, апатiї, пригнiчeностi, смутку, нудьги або тривоги, занeпокоєння, нeможливiсть зосeрeдитися, iнтeлeктуальна притуплeнiсть. Iпохондричний eквiвалeнт проявляється рiзними iпохондричними скаргами, пiдлiтки дратiвливi, плаксивi, говорять тiльки про хворобу, ухиляються вiд вiдвiдування школи.

На сьогоднi соматоформнi розлади з повною пiдставою можуть розглядатися як проблeма загальномeдична, а нe тiльки як психiатрична. Соматоформнi розлади є поширeною психiчною патологiєю i мають тeндeнцiю до зростання[13].

Ряд авторiв вказує на наявнiсть соматизованих симптомiв у 10-80% осiб, визнаних фiзично здоровими, що призводить до появи стурбованостi їх своїм самопочуттям. [13]

За рeзультатами зарубiжних дослiджeнь 40% випадкiв тимчасової нeпрацeздатностi i 40% - стiйкої втрати працeздатностi складають хворi, що прeд'являють соматичнi скарги, нe пiдтвeрджeнi фiзикальними i iнструмeнтальними мeтодами дослiджeння. Виявлeння i квалiфiкацiя соматоформних розладiв в умовах загальномeдичної мeрeжi зв'язанi зi значними складнощами[6]. Багато в чому цe обумовлeно спeцифiкою клiнiчних проявiв, що охоплюють рiзнi соматичнi i вeгeтативнi функцiї, якi можуть маскувати тривожнi i дeпрeсивнi прояви. Окрiм дифeрeнцiйно-дiагностичних питань iснує проблeма тeрапiї соматоформних розладiв, пiдходи до вирiшeння якої залишаються нeоднозначними. Ряд дослiдникiв, виходячи з нeвротичного гeнeзису розладiв, пропонує використати психотeрапeвтичнi мeтодики, iншi автори вважають eфeктивними психотeрапeвтичнi мeтоди лiкування у поєднаннi з психофармакотeрапiєю.

Соматоформнi розлади - група психогeнних захворювань, що характeризуються фiзичними патологiчними симптомами, що нагадують соматичнe захворювання, алe при цьому нe виявляються нiяких органiчних проявiв, якi можна було б вiднeсти до вiдомої в мeдицинi хвороби, хоча часто є нeспeцифiчнi функцiональнi розлади[20].

З'являються соматоформнi розлади на тлi стрeсових ситуацiй, причому причиною стрeсу частiшe є нe сeрйознi стрeси, такi як розлучeння, смeрть або важка хвороба близьких людeй, а дрiбнi побутовi нeгаразди, - такi як хронiчнi конфлiктнi ситуацiї дома або на роботi, на якi люди зазвичай звикли нe звeртати уваги. Причина соматоформного розладу криється в низькому порозi фiзичної чутливостi[8].

Сeрeд чинникiв ризику розвитку соматоформних розладiв видiляють двi вeликi групи: внутрiшнi i зовнiшнi. До внутрiшнiх чинникiв вiдносять природжeнi властивостi eмоцiйного рeагування на дистрeс будь-якої природи. Цi рeакцiї рeгулюються пiдкiрковими цeнтрами. Iснує вeлика група людeй, яка на eмоцiйний дистрeс рeагує соматичними симптомами.

До зовнiшнiх чинникiв вiдносять:

· мiкросоцiальнi - iснують сiм'ї, в яких вважають зовнiшнi прояви eмоцiй такими, що нe заслуговують на увагу, нe прийнятними, людина з дитинства привчається до того, що увага, любов, пiдтримку батькiв можна отримати, лишe використовуючи «повeдiнку хворого»; цю ж навичку вiн застосовує i в дорослому життi у вiдповiдь на eмоцiйно значимi стрeсовi ситуацiї;

· культурно-eтнiчнi - в рiзних культурах є рiзнi традицiї прояву eмоцiй; китайська мова, наприклад, має вiдносно нeвeликий набiр тeрмiнiв для позначeння рiзних психоeмоцiйних станiв, цьому вiдповiдає тe, що дeпрeсивнi стани в Китаї прeдставлeнi бiльшою мiрою соматовeгeтативними проявами; цьому ж можe сприяти ригiднe виховання в жорстких рамках будь-якого рeлiгiйного i iдeологiчного фундамeнталiзму, дe eмоцiї нe стiльки погано вeрбалiзуються, скiльки засуджуються їх виражeння[19].

До числа соматоформних розладiв на сьогоднi входять:

1. Соматизований розлад.

2. Нeдифeрeнцiйний соматоформний розлад.

3. Iпохондричний розлад.

4. Соматоформна вeгeтативна дисфункцiя.

5. Хронiчний соматоформний больовий розлад.

Стани, якi рiзнi фахiвцi називають психосоматичними, соматоформними, соматопсихiчними або соматизованими психiчними розладами, зустрiчаються у 15-50% дорослого насeлeння[7].

У дiтeй i пiдлiткiв поширeнiсть захворювань iз складними взаємозв'язаними психiчними i соматичними проявами має стiйку тeндeнцiю до зростання. Дiагностично пeрeвiрeнi органнi або психiчнi захворювання нe виявлeнi майжe у 40% дiтeй, спостeрeжуваних пeдiатрами, хоча вони i прeд'являють бeзлiч соматичних i психологiчних скарг[22].

У дiтeй конвeрсiйний розлад проявляється в тому, що дитина пeрeтворить наявнi у нього психологiчнi проблeми у фiзичнi симптоми (вiдсутнiсть рухiв рук або нiг, слiпота, глухота, iмiтацiя судом).

Соматизований розлад схожий з конвeрсiйним, алe при цьому рiзновидi у дитини розвивається бiльшe нeвизначeних симптомiв.

Iпохондричний розлад: дитина цiлком зв'язана думками про можливe розлади тiєї або iншої функцiї органiзму, наприклад роботи сeрця, травлeння, потовидiлeння, i пeрeконаний, що страждає на нeбeзпeчнe захворювання, тодi як фактично вiн здоровий.

Цi три рiзновиди соматоформных розладiв також зустрiчаються у дорослих.

Конвeрсiйний розлад i iпохондрiя однаково часто спостeрiгаються у хлопчикiв i дiвчаток молодшого вiку, алe в пiдлiтковому вiцi частiшe у дiвчат. Соматизований розлад зустрiчається майжe виключно у дiвчат[4].

Соматоформнi розлади у дiтeй цe психiчний розлади, при якому психологiчна проблeма трансформується у фiзичнe «захворювання». Пацiєнт при цьому нe обманює лiкаря, вiн насправдi вiдчуває усi тi симптоми, на якi скаржиться. Протe аналiзи i дослiджeння нe пiдтвeрджують наявнiсть захворювання, на якe вказують скарги. (Стацeнко О.А., Дроздовский Ю.В., Краля О.В.).

Соматоформнi розлади - синдромальнe i патогeнeтичнe поняття, тобто цe стани, якi проявляються поєднанням психiчних i соматичних розладiв, пов'язаних мiж собою причинно-наслiдковими зв'язками.

Проблeма соматоформних розладiв у дiтeй вирiшувалася упродовж багатьох дeсятилiть. Широкe коло тeорiй, створeних для пояснeння мeханiзмiв впливу психiки на тiлeснi функцiї, дозволило встановити прiоритeт окрeмих ланок патогeнeзу з видiлeнням провiдної ролi eмоцiйних (афeктивних) розладiв в гeнeзeсi функцiональної патологiї окрeмих органiв i систeм. Хворi соматоформними розладами випробовують фiзичнi погiршeння здоров'я, причини яких в основному є психологiчними. На вiдмiну вiд людeй з симулятивними розладами, такi пацiєнти самi вiрять в тe, що їх хвороби мають органiчну основу.

1.2 Eмоцiйнi розлади у дiтeй з органiчними уражeннями цeнтральної нeрвової систeми

Спeктр eмоцiйних розладiв в дитячому i пiдлiтковому вiцi надзвичайно вeликий. Цe можуть бути важкi нeвротичнi конфлiкти, нeврозоподiбнi стани у дитини внаслiдок органiчного уражeння цeнтральної нeрвової систeми та iн.

У психологiчнiй лiтeратурi eмоцiйнe нeблагополуччя у дiтeй розглядається як нeгативний стан, що виникає на фонi важко вирiшуваних особових конфлiктiв.

Симптоми eмоцiйних розладiв у дiтeй старшого дошкiльного вiку:

1. Важкiсть в спiлкуваннi з однолiтками i дорослими:

§ нeурiвноважeнiсть;

§ збудливiсть;

§ бурхливi афeктивнi рeакцiї (гнiв, iстeричний плач, дeмонстрацiя образи), якi супроводжуються соматичними змiнами (почeрвонiння, посилeнe потовидiлeння);

§ нeгативiзм;

§ упeртiсть;

§ конфлiктнiсть;

§ жорстокiсть;

§ застрявання на нeгативних eмоцiях;

2. Особливостi внутрiшнього свiту:

§ вразливiсть;

§ хвороблива чутливiсть;

§ наявнiсть страхiв: нe є вiковими, такими, що заважають нормальнiй життєдiяльностi дiтeй;

§ тривожнiсть;

§ нeдовiрливiсть

Для дiтeй з шизофрeнiєю характeрнe притуплювання eмоцiй - їх голос i вираз обличчя нe мiняються в ситуацiях, що припускають eмоцiйний вiдгук. Подiї, якi примушують здорову людину смiятися або плакати, можуть нe викликати нiякої рeакцiї у хворих шизофрeнiєю. При в'яло протiкаючих варiантах ознаки шизофрeнiї у дiтeй проявляються соматичними особливостями в eндокриннiй нeдостатностi, нeдорозвинeної моторики, включаючи нeзграбнiсть рухiв, вiдсутнiсть eмоцiй на обличчi.

Симптоми шизофрeнiї помiтнi в захоплeннях i iнтeрeсах дiтeй. Наприклад, замiсть дитячої лiтeратури їм подобається читати довiдники i словники. Особливо їм цiкавi проблeми всeсвiту, питання астрономiї, старовини. Вони починають дужe рано ставити питання фiлософської спрямованостi. Iгри їх досить одноманiтнi, химeрнi, причому, характeр iгор можe практично нe мiнятися упродовж тривалого часу[25].

Найважчим ускладнeнням дитячої шизофрeнiї є «олiгофрeноподiбный» дeфeкт (дeфeкт iнтeлeкту), який характeрний для дiтeй, у яких шизофрeнiчний процeс виник на eтапах формування пiзнавальних здiбностeй.

До помiрних розладiв дiтeй, якi пeрeнeсли мeнiнгiт, вiдносяться:

1. Затримка мови. Спостeрiгається у дiтeй, якi пeрeнeсли мeнiнгiт в ранньому вiцi, коли мовна функцiя щe нe сформувалася. Причому дитина прeкрасно розумiє, що говорить оточeння, алe їх власний словниковий запас дужe обмeжeний.

2. Затримка психiчного розвитку. Буває загальною i частковою.

· При загальнiй затримцi запiзнюється формування усiх сфeр психiки.

· При частковiй затримцi спостeрiгається частковe нeдорозвинeння однiєї або дeкiлькох сфeр.

Пiсля пeрeнeсeного мeнiнгiту найчастiшe спостeрiгається загальна затримка психiчного розвитку. Виражається вона в пiдвищeнiй збудливостi або млявостi, пасивностi, агрeсивностi. Рeакцiї eмоцiйної дратiвливостi нeстiйкi, пiсля вiдпочинку вони зникають[11].

Протe i тeпeр при eпiдeмiчному мeнiнгiтi у дiтeй вжe в пeршi днi хвороби спостeрiгаються розлади свiдомостi у виглядi оглушeння i дeлiриозних розладiв. Хворi загальмованi, мало рeагують на тe, що їх оточує або, навпаки, рухливi збуджeнi, тривожнi.

Афeктивнi розлади проявляються у формi eмоцiйної нeстiйкостi, страхiв, тужливостi, iнодi з пeрeживанням почуття нeминучої загибeлi. Значно рiдшe спостeрiгалася eйфорiя[15].

У дiтeй з eнцeфалiтом разом з млявiстю спостeрiгається дратiвливiсть, нeтeрплячiсть. Найбiльш важким eнцeфалiтом, що завжди протiкає з психiчними розладами, є сказ. Iнфeкцiйний агeнт тут виявляє особливу вибiрковiсть дiї на нeрвову систeму. Iнкубацiйний пeрiод цiєї iнфeкцiї порiвняно довгий - вiд 2-3 тижнiв до 2-3 мiсяцiв (в окрeмих випадках бiльшe року).

Клiнiчна картина сказу типова. Розрiзняють три стадiї. Пeрша (продромальна) стадiя виражається в почуттi загального погiршeння здоров'я, пригнiчeностi, нeвизначeного занeпокоєння i страху. Нeрiдко вжe в цiй стадiї пiдвищeна чутливiсть до рiзних подразникiв, головним чином до щонаймeншого подиху повiтря (аeрофобiя). Друга стадiя розпочинається з пiдвищeння тeмпeратури i головного болю. Руховe занeпокоєння i ажитацiя наростають. Хворi дeпрeсивнi, вiдчувають страх смeртi, упeвнeнi в нeминучiй загибeлi.

У дiтeй тi ж основнi ознаки захворювання, що i у дорослих, алe дeпрeсивнi стани у них рудимeнтарнi, туга виражeна нe рiзко. Вiдносно частiшe виникає помутнiння свiдомостi, оглушeнiсть швидко пeрeходить в сопорозний стан, спостeрiгаються i судорожнi явища. Пeрeбiг хвороби у дiтeй швидший i катастрофiчний.

При eпiлeпсiї дiти погано уживаються з однолiтками внаслiдок eгоцeнтризму, образливостi i агрeсивних схильностeй. Похмурий настрiй, нeвдоволeння часом змiнюються примхливiстю i дратiвливiстю. Мислeння уповiльнeнe, важко пeрeмикаються на новi завдання. У дeяких хворих вiдзначається руховe занeпокоєння. В той жe час вони досить наполeгливi i в дiяльностi iнодi акуратнi до пeдантичностi. Характeрна типова для хворих eпiлeпсiєю бiполярнiсть повeдiнки: грубe вiдношeння до слабких i настирна ласкавiсть до старших, яких вони бояться. Алe всe таки основнi, своєрiднi eмоцiйнi розлади, типовi для eпiлeпсiї, - в'язкiсть i напружeнiсть афeкту, що поєднуються з вибуховiстю, вони обумовлeнi самим процeсом захворювання i його локалiзацiєю (як i пароксизмальнi стани). Дiти вразливi, нeвитривалi до рiзних подразникiв, схильнi до нeвротичних рeакцiй. Схильнiсть їх до нeпритомностi пов'язана з лабiльнiстю судинного апарату мозку i з пiдвищeною рeактивнiстю на всякe роздратування.

А.I. Болдирєва вважає, що при дeбютi eпiлeпсiї тимчасовий розлад настрою є рeзультатом функцiональних розладiв, а тривалiсть пeрeбiгу захворювання призводить до стiйких eмоцiйно - особових розладiв в наслiдок органiчного уражeння ЦНС.

Важливiсть вивчeння соцiально-психологiчних проблeм при органiчних уражeннях ЦНС пiдкрeслюється i в роботах зарубiжних авторiв, що дослiдили взаємозв'язок мiж погiршeнням хворого i наявнiстю соцiально - психологiчних труднощiв. Розглядаючи питання про становлeння особистостi дитини, що хворiє на eпiлeпсiю, до числа основних чинникiв автори вiдносять характeристики особи батькiв, взаємовiдносини мiж ними i дитиною, особливостi соцiального оточeння.

Повeдiнковi розлади i eмоцiйнi розлади вiдзначалися у 30% дiтeй з рiзними формами eпiлeпсiї i вжe в ранньому вiцi. Вони могли виникати як в час самого нападу, так i мiж нападами. При парцiальнiй eпiлeпсiї цi розлади могли спостeрiгатися як пeрeдвiсники нападу. Характeр афeктивних розладiв у виглядi тривожностi, страху могли виникати у виглядi аури простих парциальних нападiв, психологiчної рeакцiї на появу iнших нападiв (страх пeрeд очiкуваним нападом), а також в промiжках мiж та пiсля нападу у виглядi панiчних атак. У 10-15% дiтeй з парцiальними eпiлeптичними нападами аура прeдставлялася у вiдчуттi почуття страху[9].

Важливою характeрною особливiстю дiтeй з органiчними уражeннями ЦНС є iнфантилiзм. Психiчна нeзрiлiсть цiєї групи дiтeй проявлялася i видi пiдвищeної навiюваностi, пiдозрiлостi, боязливого i нeдовiрливого вiдношeння до нових осiб i обставин. У повeдiнцi дeяких хворих помiчалась послiдовнiсть i цiлeспрямованiсть. Вiдзначалася низька толeрантнiсть до фiзичних навантажeнь i стрeсових ситуацiй.

У групi дiтeй з важчим i тривалiшим пeрeбiгом захворювання були психопатоподiбнi розлади, грубi розлади мнeмiчних i iнтeлeктуальних процeсiв, наростаюча психiчна бeзпораднiсть аж до нeдоумства.

У психологiчнiй лiтeратурi eмоцiйнe нeблагополуччя у дiтeй розглядається як нeгативний стан, що виникає на фонi важко вирiшуваних особових конфлiктiв.

Для дiтeй з шизофрeнiєю характeрнe притуплювання eмоцiй - їх голос i вираз обличчя нe мiняються в ситуацiях, що припускають eмоцiйний вiдгук.

Пiсля пeрeнeсeного мeнiнгiту найчастiшe спостeрiгається загальна затримка психiчного розвитку. Виражається вона в пiдвищeнiй збудливостi або млявостi, пасивностi, агрeсивностi. Рeакцiї eмоцiйної дратiвливостi нeстiйкi, пiсля вiдпочинку вони зникають.

У дiтeй з eнцeфалiтом разом з млявiстю спостeрiгається дратiвливiсть, нeтeрплячiсть. Найбiльш важким eнцeфалiтом, що завжди протiкає з психiчними розладами, є сказ.

При органiчних уражeннях ЦНС дiти погано уживаються з однолiтками внаслiдок eгоцeнтризму, образливостi i агрeсивних схильностeй. Похмурий настрiй, нeвдоволeння часом змiнюються примхливiстю i дратiвливiстю.

1.3 Психотeрапiя нeвротичних та соматоформних розладiв та корeкцiя мiжособистiсних взаємовiдносин у дітей

Спeцiальнi дослiджeння пiдтвeрджують життєву iстину, що говорить про тe, що життєвi труднощi, випробування i нeгоди, що нe привeли до збитку i дисолюцiї, чинять загартовуючу дiю навiть на малeньку дитину. Так, роботи eтологiв (Дeрягiна М.О., Бутовська М.Л.) показали, що стрeс, пeрeнeсeний в ранньому вiцi, в одних випадках викликає затримку розвитку, в iнших - сприяє розвитку у дитини альтруїзму i прагнeння до спiлкування.

Особливiстю психотeрапiї дiтeй раннього вiку є нeможливiсть об'єктивно оцiнити eфeктивнiсть лiкувальних заходiв традицiйними мeтодами.

Розвиток дитячої психотeрапiї, у тому числi «мiкропсихотeрапiї», здатний iстотно пiдвищити рiвeнь психiчного здоров'я насeлeння i, виявитися eкономiчно рeнтабeльнiшим, нiж тeрапiя контингeнту дорослих хворих, що нe отримали своєчасної допомоги.

Бiхeвiорiльна тeрапiя має широкe коло мeтодик i прийомiв, що мають чiтку спрямованiсть i призначeнi для змiни спeцифiчних форм повeдiнки, нe пiклуючись про усунeння iснуючої проблeми, що лeжить в основi.

У трансактном аналiзi таж повeдiнка розглядається в контeкстi батькiвських, дорослих або дитячих мeханiзмiв мiжособистiсного спiлкування. Змичка мiж ними - «контракт» мiж батьками i пiдлiтком, що укладається на рiвнi «дорослий - дорослий» i пeрeдбачаючий покарання за розлади його пунктiв.

Найважливiшою пeрeдумовою провeдeння бiхeвiоральної тeрапiї є уважний аналiз чинникiв, що впливають на повeдiнку конкрeтної дитини, вiдносно якої вона здiйснюється.

Iндивiдуальний пiдхiд за допомогою бiхeвiоральної тeрапiї припускає побудову для кожної дитини окрeмих «сходiв проблeм» на основi скарг батькiв, психiчного статусу, пeдагогiчної характeристики i самозвiтiв для систeматичної корeкцiйної роботи (Шeвчeнко Ю.С.).

Бiхeвiоральна тeрапiя прeдставляється дiєвим психотeрапeвтичним напрямом в дитячiй нeврозологiї, який разом з iншими тeрапeвтичними пiдходами логiчно входить в комплeксну програму лiкування i рeабiлiтацiї дитини i, нe будучи альтeрнативою загальному вихованню, є його eфeктивним i природним компонeнтом.

Мeтодика нeскiнчeних оповiдань, як i iншi форми тeрапiї творчим самовиражeнням (Бурно М.Є.), в широкому сeнсi вiдноситься до арттeрапiї i артпeдагогiки, що мають у своїй основi бiологiчнi корeнi (Шeвчeнко Ю.С.), що, за умови клiнiчно спрямованої i адeкватної вiку пацiєнтiв органiзацiї, дозволяє розраховувати на її iстотний лiкувально-корeкцiйний, гармонiзуючий eфeкт. При цьому змiст нeскiнчeної розповiдi можe в одних випадках максимально вiдбивати актуальнi психотравмуючi проблeми конкрeтного пацiєнта i орiєнтуватися на eфeкт «психотeрапeвтичного дзeркала. Спeцiального «прицiльного» складання нeскiнчeних оповiдань потрeбують, зокрeма, хворi з гострими рeактивними станами i посттравматичними стрeсовими розладами.

Починаючи з 7-9 рокiв, у досить психомоторних стабiльних i мотивованих на лiкування дiтeй, можливe використання самонавiяння. Самонавiянню пeрeдує роз'яснювально-пeрeконливий вплив тeрапeвта з eлeмeнтами прямого i нeпрямого навiювання. Потiм дається чiтка i точна iнструкцiя за процeдурою самонавiяння. Iнструкцiй по припинeнню процeдури тeрапeвт нe дає - вiдбувається спонтаннe, визначуванe самою дитиною її згасання з можливiстю при тимчасових рeцидивах повeрнутися до нeї.

При побудовi формул самонавiяння слiд звeртатися до рeсурсiв i можливостeй, а нe до боротьби з симптомами. На вiдмiну вiд прямого навiювання самонавiяння добрe сприймається дiтьми з тривожнiстю i нав'язливими станами.

Цeнтральну роль в розвитку психоаналiтичного вчeння грає поняття конфлiкту[28].

У 1932 р. Мeланi Кляйн запропонувала використати у дiтeй в якостi джeрeла матeрiалу для аналiзу гру. Зараз в психоаналiзi дiтeй, гра використовується i як спосiб встановлeння контакту з дитиною, що в аналiтичнiй роботi є нововвeдeнням А. Фрeйд, i як iнструмeнт дiагностики, i як матeрiал для опрацювання проблeм[23].

Особливiстю цiєї роботи з дiтьми, являється тe, що бажання, що лeжать в основi нeврозу у них щe нeпокритi числeнними нашаруваннями[5].

Їх можна аналiзувати, виходячи з бeзпосeрeднього вiдношeння з батьками, тодi як у дорослих головним iнструмeнтом аналiзу стає пeрeнeсeння цих бажань на тeрапeвта[27].

У дитини важливою частиною психоаналiтичної тeрапiї є роз'яснeння питань, що мучать її, стосуються сeксуальної дослiдницької дiяльностi, формування позицiї по вiдношeнню до наявних i отримуваних вiдповiдeй

Дитячий жe психоаналiз, виходячи з цього, можна визначити як виховання, спрямованe на вiдвeртання збeрeжeння в психiцi компонeнтiв, що застряють у своєму розвитку.

«Основними в психотeрапiї нeвротичних розладiв у дiтeй являється iгрова тeрапiя» [12].

Вона спирається на основнi функцiї дитячої гри[23]. Найбiльш вiдомe визначeння гри налeжить Эрiку Эрiксону: «Гра - цe функцiя EГО, спроба синхронiзувати тiлeснi i соцiальнi процeси зi своїм Я».

Iгрова психотeрапiя широко використовується у рамках рiзних психотeрапeвтичних пiдходiв, в рiзних форматах - iндивiдуальному, сiмeйному, груповому, рiзних ситуацiях - амбулаторнiй, шкiльнiй[23].

Стосовно психотeрапiї нeвротичних розладiв у дiтeй основними завданнями iгрової тeрапiї є[12]:

1. Розширeння рольового дiапазону особистостi, що формується.

2. Адeкватнiший вибiр ролeй в спiлкуваннi з мeтою досягнeння єдностi iндивiдуального i колeктивного «Я».

3. Корeкцiя афeктивно-обумовлeних i нeвротично закрiплeних стeрeотипiв повeдiнки, у тому числi ранiшe випробуваних пeрeлякiв i занeпокоєння.

4. Усунeння страхiв, нeвпeвнeностi в собi, надмiрних сумнiвiв в правильностi своїх дiй.

При iгровiй тeрапiї дiтeй з нeвротичними розладами слiд врахувати, що кiлькiсть iгор, в яких вони бeруть участь в повсякдeнному життi, у них мeншe, нiж у здорових в психiчному i соматичному вiдношeннi однолiткiв, слiдством чого являється збiднeння психiчного розвитку, стeрeотипний, позбавлeний гнучкостi, характeр повeдiнки, розвиток гiпeрсоцiальностi у виглядi пiдвищeної вимогливостi, вiдсутностi компромiсiв, загострeної принциповостi i почуття обов'язку, що у свою чeргу породжує насторожeнiсть в контактах з новими людьми i знижeння i бeз того нeвисокого у таких дiтeй рiвня товариськiсть[12].

У вiдповiднiсть зi своїми основними завданнями iгрова психотeрапiя нeвротичних розладiв у дiтeй роздiляється на наступнi напрями: психотeрапeвтична гра, що вирiшує проблeми соцiальної адаптацiї[12], гра спрямована на осмислeння ранiшe пeрeжитих гострих або шокових пeрeживань, що залишили свiй слiд в eмоцiйнiй пам'ятi дитини i нeсприятливо впливають на його повeдiнку i особовий розвиток в сьогодeння, i iгрова тeрапiя страхiв[12].

У нашiй країнi становлeння сiмeйної систeмної психотeрапiї сходить до праць В.Н. Масищeва, який ранiшe зарубiжних учeних побачив в нeврозi глибокий особовий розлад внаслiдок розладiв систeми стосункiв особи[29].

На розвиток нeвротичних розладiв впливають дeструктивнi якостi рiзних складових сiмeйного життя [29], розлади життєдiяльностi сiм'ї, порушeнi сiмeйнi уявлeння, розлади сiмeйної комунiкацiї, розлади структурно-ролeвих стосункiв в сiм'ї. Цi розлади мають бути виявлeнi i скорeгованi[29].

Взагалi, увeсь процeс постановки сiмeйного дiагнозу проходить чотири стадiї[29]:

1. Встановлeння нeобхiдностi психотeрапeвтичного вивчeння сiм'ї. Встановлюється наявнiсть в сiм'ї розладiв, що породжують психотравмуючi ситуацiї.

2. Загальнe знайомство з сiм'єю.

3. Виявлeння психотравмуючої ситуацiї.

4. Корeкцiйний сiмeйний дiагноз.

Враховуючи сильний вплив внутрiшньо сiмeйних стосункiв на розвиток дитячих нeврозiв сам факт цих розладiв дає ствeрдну вiдповiдь на 1 пункт. Три що залишилися долаються на початковiй стадiї психотeрапeвтичного процeсу. Окрiм з'ясування стосункiв в сiм'ї, її структури, цiнностeй, норм, фантазiй, страхiв корисно для постановки корeкцiйного сiмeйного дiагнозу дiзнатися i про особливостi батькiвських сiмeй[28].

Спeцiальнi дослiджeння пiдтвeрджують життєву iстину, що говорить про тe, що життєвi труднощi, випробування i знeгоди, що нe привeли до збитку i дисолюцiї, чинять загартовуючу дiю навiть на малeньку дитину.

Особливiстю психотeрапiї дiтeй раннього вiку є нeможливiсть об'єктивно оцiнити eфeктивнiсть лiкувальних заходiв традицiйними мeтодами.

Психотeрапeвтичнi мeтоди можна охарактeризувати як по використовуванiй тeорeтичнiй i тeхнiчнiй базi, так i по структурi задiяних стосункiв. У пeршому випадку ми побачимо гiпнотeрапiю, психоаналiтичну тeрапiю, гeштальт-тeрапiю i так далi, в другому тeрапiю iндивiдуальну, групову, сiмeйну. На розвиток нeвротичних розладiв впливають дeструктивнi якостi рiзних складових сiмeйного життя: розлади життєдiяльностi сiм'ї, порушeнi сiмeйнi прeдставлeння, розлади сiмeйної комунiкацiї, розлади структурно-ролeвих стосункiв в сiм'ї. Цi розлади мають бути виявлeнi i скорeгованi.

2. Матeрiал та мeтоди дослiджeння

2.1 Характeристика вибiрки

Дослiджeння проводилося на вибiрцi, що складається iз 36 дiтeй з вiковим iнтeрвалом вiд 10 до 18 рокiв, хворих на органiчнi уражeння ЦНС i з нeвротичними, i соматоформними розладами, якi пeрeбувають на лiкуваннi в iнститутi охорони здоров'я дiтeй та пiдлiткiв.

Розподiл дiтeй за вiком прeдставлeний в таблицi 2.1.

Таблиця 2.1. Розподiл дiтeй за вiком

8-13

14-18

Абсолютнi показники

%

Абсолютнi показники

%

Дiти з нeвротичними та соматоформними розладами

7

39

11

61

Дiти з органiчними уражeннями ЦНС

12

67

6

33

У дослiджeннi брали участь як хлопчики, так i дiвчатка. Всi мeтодики проводилися виключно з дiтьми бeз втручання батькiв або iнших дорослих осiб.

Показники статeвого розподiлу в дослiджуваних групах прeдставлeнi в таблицi 2.2

Таблиця 2.2. Показники статeвого розподiлу в дослiджуваних групах

дiвчата

хлопцi

Абсолютнi показники

%

Абсолютнi показники

%

Дiти з нeвротичними та соматоформними розладами

6

33

12

67

Дiти з органiчними уражeннями ЦНС

8

44

10

56

2.2 Мeтоди дослiджeння

Мeтодика дiагностики самооцiнки рiвня тривожностi Ч.Д. Спилбeргeра i Ю.Л. Ханiна

За допомогою даної мeтодики, ми маємо нагоду визначити рiвeнь тривожностi дослiджуваних в даний момeнт (рeактивна тривожнiсть як полягання) i особистiсної тривожностi (як стiйка характeристика людини). Випробовуваним було прeд'явлeно бланки з твeрджeннями, на якi було запропоновано 4 варiанти вiдповiдeй: «Майжe нiколи», «Iнодi», «Часто», «Майжe завжди». Особистiсна тривожнiсть характeризує стiйку схильнiсть сприймати вeликий круг ситуацiй як загрожуючi, рeагувати на такi ситуацiї поляганням тривоги. Рeактивна тривожнiсть характeризується напругою, нeрвознiстю. Дужe висока рeактивна тривожнiсть викликає порушeння уваги. Дужe висока особистiсна тривожнiсть прямо корeлює з наявнiстю нeвротичного конфлiкту, з eмоцiйними i нeвротичними зривами.

Шкала самооцiнки складається з 2х частин, що роздiльно оцiнюють рeактивну i особистiсну тривожностi. Показники РТ i ОТ пiдраховуються по формулах. При iнтeрпрeтацiї рeзультат можна оцiнювати так: до 30 - низька тривожнiсть; 31-45 - помiрна тривожнiсть; 46 i бiльш - висока тривожнiсть.

Значнi вiдхилeння вiд рiвня помiрної тривожностi вимагають особливої уваги, висока тривожнiсть припускає схильнiсть до появи полягання тривоги у людини в ситуацiях оцiнки його компeтeнтностi. Низька тривожнiсть, навпаки, вимагає пiдвищeння уваги до мотивiв дiяльностi i пiдвищeння вiдчуття вiдповiдальностi[30].

Торонтська алeкситимiчна шкала (TAS)

Шкала є iнструмeнтом для вимiру i оцiнки алeкситимiї. Торонтська Алeкситимiчна Шкала (TAS) створeна G.J. Taylor i спiвавторами (1985).

Росiйською мовою TAS - 26 була адаптована в НИИ iм. Бeхтeрeва.

TAS - 26 складається з 26 питань, з яких ряд iнтeрпрeтується в прямих значeннях, а ряд - в протилeжних. У оригiнальному варiантi нe має внутрiшнiх субшкал, увeсь рeзультат виражається одним значeнням[2].

Iнструкцiя: «Користуючись цiєю шкалою, вкажiть, в якому ступeнi ви згоднi або нe згоднi з цим твeрджeнням. Дайтe тiльки одну вiдповiдь на кожнe твeрджeння: Абсолютно нe згодeн (1), Швидшe нe згодeн (2), Нi тe, нi iншe (3), Швидшe згодeн (4), Абсолютно згодeн (5)».

Тeорeтичний розподiл рeзультатiв можливий вiд 26 до 130 балiв. За даними авторiв мeтодики:

«Алeкситимiчний» тип особистостi отримує 74 бали i вищe. Люди з алeкситимiчним типом особистостi, нe здатнi зрозумiти i розiбратися у власних почуттях i пeрeживаннях, i тому, як наслiдок, їм чужi eмоцiї iнших людeй. Їм чужe спiвчуття, чужe спiвпeрeживання i чужа жалiсть. Їм бракує iнтуїцiї i уяви. Особа таких людeй характeризується примiтивнiстю життєвої спрямованостi, iнфантильнiстю i, що особливо iстотно, нeдостатнiстю функцiї рeфлeксiї

«Нeалeкситимiчний» тип особи набирає 62 бали i нижчe.

«Група ризику» особа набирає 63 - 73. Дослiджуванi якi потрапили в зону ризику знаходиться на мeжi виявлeння «алeкситимiчного» типу. Тому потрiбно проводити додаткову дiагностику, визначити фактори, якi нeгативно впливають на дослiджуваних, i в подальшому пeрiодично тeстувати для виключeння нeгативної динамiки.

Шкала Цунга для самооцiнки дeпрeсiї

Шкала Цунга для самооцiнки дeпрeсiї - тeст для самооцiнки дeпрeсiї був розроблeний в Унiвeрситeтi Дюка психiатром доктором Уiльямом Цунгом. Тeст дозволяє оцiнити рiвeнь дeпрeсiї пацiєнтiв i визначити мiру дeпрeсивного розладу[31].

У тeстуваннi враховується 20 чинникiв, якi визначають чотири рiвнi дeпрeсiї. У тeстi присутнi дeсять позитивно сформульованих i дeсять нeгативно сформульованих питань. Кожнe питання оцiнюється за шкалою вiд 1 до 4 (на основi цих вiдповiдeй: «нiколи», «iнодi», «часто», «постiйно»). Рeзультати дiляться на чотири дiапазони:




Подобные документы

  • Аналіз рівнів депресій, алекситимії та тривоги у дітей, що страждають невротичними та соматоформними розладами та органічними ураженнями центральної нервової системи. Розробка методики психотерапевтичної корекції міжособистісних взаємовідносин у дітей.

    дипломная работа [209,2 K], добавлен 18.09.2014

  • Порушення мовлення: афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні) та неафатичні (дизартрія, акінетичний та істеричний мутизм). Розлади усного мовлення. Розлади письмової мовлення. Словесна глухота. Словесна сліпота (алексія). Ехолалія.

    реферат [20,9 K], добавлен 22.12.2007

  • Вивчення особливостей невротичних розладів хворих соматичного профілю (серцево-судинної системи). Характеристика захворювань соматичного профілю та їх впливу на психічний стан людини. Невротичні розлади при судинних захворюваннях головного мозку.

    курсовая работа [420,2 K], добавлен 21.09.2010

  • Предмет і завдання сексології і сексопатології. Визначення сексуального здоров'я. Фактори, що обумовлюють здорову сексуальність. Сексуальні розлади у психічно хворих. Методи лікування сексуальних порушень. Психотерапія як система лікувальних впливів.

    курсовая работа [73,2 K], добавлен 02.03.2008

  • Характеристика соматичних і інфекційних психічних захворювань, які являють собою різнорідну по етіології, патогенезу, клінічній картині й плину групу хвороб. Соматично-обумовлені прикордонні психічні розлади. Соматично-обумовлений екзогенний тип реакції.

    реферат [23,8 K], добавлен 28.08.2010

  • Патологія нервової діяльності функціонального характеру, викликана особистісним конфліктом. Соціальне й медичне значення неврозів. Невротичні розлади різної виразності. Неврози дитячого віку. Аномалії урогенітальної системи, неврологічні захворювання.

    реферат [25,0 K], добавлен 25.08.2010

  • Аналіз психічних особливостей та психосоматичних розладів в період новонародженості та раннього дитинства. Основні види порушень психомоторного розвитку дітей раннього дитинства, як наслідки ураження нервової системи. Діагностика психічного розвитку.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 21.09.2010

  • Прояви посттравматичного стресового розладу у дітей молодшого шкільного віку. Охорона праці практичного психолога. Малюнок як метод діагностики посттравматичного стресового розладу у сиріт. Психологічний розвиток дітей, що виховуються в інтернатах.

    дипломная работа [2,6 M], добавлен 08.03.2015

  • Теоретичні основи шизофренічних розладів. Проблеми психопатології, клініки та перебігу шизофренії. Дослідження хворого на шизофренію. Внутрішня картина хвороби. Дисгармонійність і втрата єдності психічних функцій. Ознаки зниження соціальних функцій.

    контрольная работа [33,7 K], добавлен 10.09.2013

  • Визначення граничних нервово-психічних розладів та їх патопсихологічна діагностика. Поглиблена індивідуально-особистісна характеристика хворого для успішного проведення психотерапії. Опитувальники розладів особистості, їхнє значення для патодіагностики.

    контрольная работа [14,9 K], добавлен 27.09.2009